Мова - найцінніший скарб народу

 

  

З 27 жовтня по 2 листопада у нашій державі проводиться  Тиждень української мови. Його початок припадає на дату, коли все світове українство відзначає День української писемності та мови.  За православним календарем це день ушанування пам'яті преподобного Нестора Літописця, ченця Києво-Печерської лаври, автора "Повісті врем'яних літ" – найдавнішого літопису України, укладеного на початку ХІІ століття. Науковці стверджують, що в середньовічній історії нема прикладів, рівних літопису Нестора. У ньому автор пов'язує історію нашої держави з історією світу і проголошує ідею єдності й політичної незалежності в часи, коли швидкими темпами тривав процес розподілу тодішньої української держави на окремі землі. Він вважав, що держава – єдина розумна природна організація, яка робить людей суспільством. Поза державою вони перестають бути людьми і стають чимось схожим на череду худоби.
  Саме з "Повістю врем'яних літ" пов'язують початок української писемності й літератури. Хоча книга написана церковнослов'янською – літературною мовою того часу, в тексті ми бачимо величезну кількість слів та висловів із тодішньої розмовної мови. Тисячу років тому так говорили наші предки, і дуже багато з цих слів ми використовуємо нині, в сучасній українській мові. Тому, як вважає професор Василь Яременко, "Повість врем'яних літ" – це не просто пам'ятка української писемності, вона має стати букварем нашої національної свідомості. І що головне – історія Нестора Літописця про те, "Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав княжити", дає вичерпне пояснення щодо тисячолітньої традиції українського державотворення та українського слова.
  Активний процес формування української мови розпочався в шостому і тривав до шістнадцятого століття. "Енеїда", над якою Іван Котляревський почав працювати в 1794 році, написана вже сучасною українською мовою. А статус її як літературної закріпив своєю творчістю Тарас Шевченко.
  Українська мова – друга чи третя за поширеністю у світі слов'янська мова. Число мовців – понад сорок п'ять мільйонів, більшість із яких живе в Україні, а також у Білорусі, Молдові, Румунії, Словаччині, Аргентині, Бразилії, Канаді, США та інших країнах. Українська сьогодні в усьому світі – це тренд, символ стійкості і незламної волі до свободи та незалежності, а для нас – мова боротьби й перемог. Зараз вона все більше розквітає та набуває нового, переосмисленого значення для всіх українців у всіх куточках світу.
  Доповненням до мови як засобу спілкування стала писемність. Зберігати й передавати інформацію за допомогою знаків люди почали з незапам'ятних часів, тому історія писемності нерозривно пов'язана з розвитком кожного народу, його історією, культурою. І відзначаючи День української писемності та мови, ми маємо ще одну нагоду замислитися над багатством нашої культурної спадщини, оцінити силу слова, збагнути, що мова – це значно більше, ніж засіб комунікації. Це душа народу, його минуле і майбутнє.  

Віктор Янкевич: «Не можна опускати рук на шляху до своєї мети»

 

Для багатьох українських авторів та авторок письменництво – не головна справа у житті. Художні книги пишуть історики, лікарі, вчителі, представники інших професій. І не обов’язково їхня творчість пов’язана з професійною діяльністю. Це люди, яким цікаво жити, які мають власні захоплення, діляться своїми здобутками з іншими.

   Віктор Янкевич народився 25 листопада 1986 року в місті Кременець Тернопільської області. Юрист і економіст за освітою, працював бухгалтером, а з початком повномасштабного вторгнення служить у 44-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола.

   Письменником Віктор Анатолійович мріяв стати з дитячих років. Спочатку писав вірші, можливо, трохи незграбні, про які зараз не хоче згадувати, проте зазначає, що досвід поета знадобився йому під час роботи над повістями й романами. Адже поет здатен вкласти в один вірш те, що прозаїк вкладає у книжку або великий розділ.

   Книжки пишуться по-різному. У Віктора Янкевича найчастіше починається з ідеї. Це може бути будь-що: історія, яку хтось розповів, сюжет у новинах або щось інше. Потім декілька місяців іде на обдумування. За цей час з’являються персонажі, сюжет, а коли в голові викристалізовується цілісна картина, автор сідає і пише. Тому процес підготовки займає часу набагато більше, ніж безпосереднє написання книги.

   Письменник говорить, що з дитинства любив заплутані історії, тому його улюблений жанр – детектив. У ньому може бути все: любов, комедія, життєва драма, і неодмінно – на фоні загадки. Тим більше, що вбивства є не в усіх книгах автора. Прогулюєшся собі з головним героєм, розслідуєш справу, десь плутаєшся, робиш помилки, виправляєш їх, і це цікаво. А те, що Віктор Анатолійович бухгалтер, насправді допомагає. Хоча, як він каже жартома, бухгалтерія – ще той детектив. Особливо коли під час підготовки звіту доводиться шукати дві копійки, які десь загубилися. А так, коли треба відпочити від написання нового тексту, Віктор Янкевич займається цифрами, звітами, зарплатою, балансом. А коли голова втомлюється від цифр – пише книги. Баланс потрібен не тільки у бухгалтерії, а й у житті.

   В одному з інтерв’ю він згадує досвід польських історичних міст, які для популяризації свого міста і розвитку туризму запрошують до себе на певний час письменника, оплачують йому проживання, а той пише книжку, події якої відбуваються саме в цьому місті. Підтримуючи цю ідею, Віктор Янкевич написав повість «Відплата», де один із головних персонажів – його місто. У присвяті так і написано: «Кременцю, рідному місту, яке надихає». Вийшов не лише детектив, а й такий собі путівник, почитавши який, можна побачити Кременець як історичний, так і розважальний. Герої книг Віктора Янкевича діють також у Рівному, Черкасах, Львові та інших містах. А ще він хоче розповісти про Херсон, бо головна героїня декількох його книг, Юлія, родом звідти.

   Наразі письменник на фронті. Був поранений. За свою службу влітку 2024 року отримав нагороду – Золотий хрест від Головнокомандувача Збройних сил України. У 2025 році вийшла книга Віктора Янкевича «Я не забуду». Вона про війну та людей війни. Про виживання і несправедливість, людяність і маленькі радощі життя, про рідних чужих людей. Написана в окопі під Роботиним навесні 2024-го, коли, за словами автора, по них летіло з неба все, що могло летіти, і присвячена всім, кого забрала ця клята війна. Відчуття, коли біль утрати розриває тебе зсередини і важко зрозуміти, прийняти, відпустити. А ще важче продовжувати жити далі. Але треба робити це заради тих, кого вже немає.  Бо так потрібно не тільки нам, а і їм. Але відпустити не значить забути. І це головне гасло книги.

   У письменника є сторінка в інстаграмі, де він публікує відео про своє життя військовослужбовця, ділиться роздумами на різні теми, розповідає про прочитані книжки.

   Пропонуємо до вашої уваги книжки Віктора Янкевича, які можна взяти у відділі абонемента Чернігівської обласної універсальної бібліотеки імені Софії та Олександра Русових.

821(477)

Я 62

Янкевич В. А. Вбивство в бібліотеці : повісті / Віктор Янкевич. – Тернопіль : Богдан, 2024. – 316 c.

До книги увійшли дві повісті, головна героїня яких – Юлія Левицька. Її прототипом стала бібліотекарка, яку автор зустрів на одному з книжкових форумів. Ця пані, на його думку, була схожа на кого завгодно – модель, акторку, навіть письменницю, тільки не бібліотекарку. Яскрава, неординарна, стильна, з гострим розумом і прекрасними манерами. Словом, ідеальний персонаж, навколо якого можна побудувати не один сюжет. У повісті «Відплата» читачі знайомляться з Юлею, яка змушена була виїхати до Кременця з Херсона через свою проукраїнську позицію. Там жінка працювала у правоохоронних органах. Тобто героїня Янкевича – не стовідсоткова бібліотекарка. Але у Кременці вона працює у бібліотеці. У повісті Юлія, фактично змусивши поліцейського, який веде розслідування, взяти її собі в напарниці, допомагає розслідувати зникнення викладачки вищого навчального закладу Олександри.

У другій повісті «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9» події відбуваються у Львові. У ній розповідається, як під час презентації нового детективу сталося справжнє вбивство. Розслідувати справу знову береться Юлія Левицька, а допомагає їй письменник, книгу якого презентували. Вони разом допитуватимуть родичів жертви, що стануть головними підозрюваними. Та фінал, як завжди, виявиться  несподіваним і відповідатиме визначенню Андрія Кокотюхи про твори Віктора Янкевича: «Все не так, як ви думали спочатку».

 

821(477)

Я 62

Янкевич В. А. Вбивство в бібліотеці : повісті / Віктор Янкевич. – Тернопіль : Богдан, 2024. – 316 c. 

 

У черговій книзі про Юлію Левицьку події відбуваються в Черкасах. Вона приїздить на книжковий фестиваль, який збігається в часі з передвиборчим сезоном. У житті Юлії все складається якнайкраще. Незадовго до цього було надзвичайно романтичне освідчення у коханні, тому вона почувається абсолютно щасливою. Але несподівано все змінюється. Юлія поринає у вир подій, де переплетені її власна біографія, намагання групи впливових людей, об’єднаних спільною участю в садистично-сексуальних злочинах, виграти вибори та участь у всьому цьому її коханого, який виявиться зовсім не таким, яким його вважала Юлія.

821(477)

Я 62

Янкевич В. А. Тенета : соціальний детектив / Віктор Янкевич. – Тернопіль : Богдан, 2018. – 197 с.

Поштовхом до написання книги стала стаття, у якій розповідалося, як за допомогою соцмереж злочинець довів до самогубства більше 25-ти жінок від 18 до 26 років. Отже… Подруга головної героїні, Раї, здійснила самогубство. А перед цим намагалася до неї додзвонитися. Відчуваючи свою провину, Рая, журналістка за фахом, починає розслідування. Паралельно йде розповідь про Іру. Її колись давно зрадили батьки, а потім подруга і коханий. Ірина почувається самотньою. У неї немає нікого, з ким можна порадитися. А так хочеться, щоб тобі хоч якось допомогли, бодай пожаліли. У реальному світі таке неможливо, тому Іра шукає спасіння в інтернеті. І раптом там з’являється подруга, яка тебе розуміє, тому що сама була у схожій ситуації, та пропонує несподіване рішення.