Міста героїв | Цикл «Книги війни»

   Єдність українців забезпечила захист держави з перших годин ворожого нападу. Те, що Україна вистояла і в перший рік війни змогла звільнити частину захоплених територій, відбулося перш за все завдяки звичайним людям, які одразу згуртувалися і стали на боротьбу з ворогом.

   За тридцять років незалежності ми відчули смак свободи, вільного життя і як воно – жити у власній державі. Не ідеальній, але своїй. Ми намагалися зробити її кращою, розбудовуючи міста і села, змінюючи президентів. І водночас змінювалися самі, стаючи сильнішими, рішучішими, згуртованішими. Тому той, хто зазіхнув на нашу волю, наші мрії та прагнення, несподівано для себе відчув шалений опір. Війна справді стала народною. Багато хто пішов у військо. Інші допомагали оборонцям, викриваючи позиції окупантів. Так, за словами військових, 95% координат уражених ворожих цілей на Чернігівщині передали місцеві жителі. Усі намагалися допомагати одне одному: доставляли харчі, ліки військовим і місцевим мешканцям, евакуювали людей. Залишилося багато лікарів, які продовжували свою роботу в надскладних умовах. Комунальники і транспортники намагалися забезпечити життя міст і громад.

   Місто чи село – це не лише будинки, вулиці. Це перш за все люди. І опір чинили вони. Тому наші міста можна назвати містами героїв, а села – селами героїв. Це – про конкретних людей, які проявили сміливість, не залишили ближніх та вірили в перемогу України. Про тих, хто першим зустрів велику війну, а їхні міста і села стали символами опору і стійкості, звитяги та незламності. Одні українські міста тримали і продовжують тримати удари, не дозволяючи ворогові йти далі, інші забезпечують тил, приймаючи десятки тисяч українців, які змушені були покинути свої домівки. А ті, що тимчасово окуповані, продовжують боротися, незважаючи ні на що.

   Десять українських міст отримали почесну відзнаку «Місто-герой України», яка була заснована у березні 2022 року. Але все частіше їх називають містами героїв, містами великих людей, які борються і перемагають ворога. Чернігів – щит, що захистив столицю. Херсон, мешканці якого під час окупації влаштовували демонстрації проти загарбників. Миколаїв зі знаменитим «Доброго вечора, ми з України!». Харків. Його нещадно обстрілюють, але харків’яни, які неймовірно люблять своє місто, одразу його відновлюють, демонструючи цим абсолютну зневагу до ворога. Адже чудові люди можуть жити  лише у красивому і доглянутому місті. Маріуполь, Волноваха – міста Донеччини. Наш біль і наша незагоєна рана. Вони тимчасово окуповані, але не скорені. Місцеві партизани стежать за ворогом, улаштовують диверсії і передають координати скупчення військ, техніки, боєприпасів, після чого в тих місцях «розквітає бавовна». Буча, Ірпінь, Бородянка, Гостомель – маленькі затишні міста-супутники столиці. Після їх визволення увесь світ побачив жах російської окупації.

   Ми продовжуємо боротися. Ворог усе більше відчуває, що таке українська лють і сила. Ми прагнемо звільнити всю нашу землю. Не можна залишати жодного українського міста чи села у російській неволі, адже всі міста України – міста героїв, форпости незламного духу.

   Пропонуємо до вашої уваги огляд літератури «Міста героїв» із циклу «Книги війни». Усі ці видання можна взяти у відділі абонемента Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Софії та Олександра Русових.

355.4(477)

Б 91

Бура Д. М. Місто-герой Харків. 28 історій незламності / Дар’я Бура. – Харків : Орбіта, 2023. – 348 с.

Бої за Харків та його околиці тривали з 24 лютого до 11 вересня 2022 року. У книзі зібрано лише декілька історій тих, хто бився за місто і область. Військові, нацгвардійці, воїни добровольчих підрозділів, сформованих у перші дні війни. Серед них «Хартія», «Kraken», 127-ма бригада ТрО, що тепер називається 127-ма окрема важка механізована бригада. Місцеві кажуть: урятувати Харків від окупації вдалося завдяки тому, що всі містяни об’єдналися. Одні долучилися до територіальної оборони, хоча ніколи не бачили себе в армії, інші стали волонтерами, допомагаючи військовим і цивільним, або залишилися на своєму робочому місці, допомагаючи, наскільки це можливо, підтримувати життя у місті. Це лікарі, енергетики, комунальники. Вони і тепер продовжують свою справу, наближаючи перемогу.

355.4(477)

Г 83

Григоренко К. О. Ізюм. Зруйнований, але не скорений / Костянтин Григоренко. – Харків : Фоліо, 2023. – 221 с.

У книжці зібрані розповіді очевидців, газетні статті, дописи із соцмереж, документальні свідчення того, що відбувалося в Ізюмі з березня до грудня 2022 року. Вороги не могли захопити Ізюм протягом трьох тижнів, що дало нашим військовим можливість підготувати фортифікаційні оборонні споруди на схід і південний схід від міста. Місто перебувало в окупації від початку березня до 10 вересня 2022 року. Читач дізнається про реалії життя захопленого міста та його мешканців, дії окупаційної влади і тих, хто співпрацював з ворогом, трагедії перебування поруч з окупантами. Після звільнення Ізюму тут знайшли масові поховання як загиблих під час обстрілів міста, так і закатованих у численних катівнях, облаштованих росіянами.

355.4(477)

І-19

Іваницька Я. Війна очима киянки. Рік перший. Лютий / Яна Іваницька. – Київ : Саміт-книга, 2023. – 421 с.

Авторка книги, журналістка, перекладачка-драматургиня й письменниця, розповідає про життя Києва та Київщини у перший рік війни – від лютого 2022 до лютого 2023 року. Вона не полишала рідного міста навіть під час його штурму, коли ніхто не знав, чи увірветься дика орда росіян до української столиці, і на власні очі бачила, як змінювалося внутрішнє «я» киян під тиском обставин, як гартувався Дух. Про людей, події, думки, переживання, ідеї, культурне життя столиці під час війни і навіть гумор розповідається у книзі. А ще – про життя, яке, незважаючи на всі намагання загарбників, знищити не вдалося. На цих сторінках опубліковані есе Яни Іваницької, написані у час війни, а також фотографії авторки, Валентини Волкової та Ігоря Захаренка, на яких зафіксовані жахливі злочини армії рф.

94(477.51)

Н 55

Нескорена Чернігівщина: реальні історії війни: збірник. – Київ : Дакор, 2022. – 191 с.

Чернігів пережив понад місяць російського оперативного оточення, авіаційних бомбардувань і артилерійських обстрілів – від перших днів повномасштабного нападу до початку квітня. Успішна оборона Чернігівщини не дала змоги загарбникам створити сприятливі умови для наступу на Київ і його блокування. У книзі зібрані історії, підготовлені чернігівськими журналістами. Написані під час і після бойових дій, ці оповіді показують подвиг, героїзм та стійкість наших земляків. Ідеться не лише про воїнів, а і про звичайних людей, волонтерів, а також тих, хто забезпечував життя громад, рятував людей. Адже, попри все, ворог лише об’єднав і згуртував людей.

355.4(477)

П 44

Подобна Є. В. Міста-герої Буча, Ірпінь, Гостомель / Євгенія Подобна. – Харків : Фоліо, 2022. – 221 с.

Окупація та бої за Гостомель, Бучу, Ірпінь тривали близько місяця. Але щоб описати все, що там сталося за цей час, знадобиться не один десяток років. Увесь світ уперше із жахом побачив, що несе з собою «русскій мір». Та поряд зі злом, болем у цих містах жив небачений героїзм військових, медиків, рятувальників, бійців тероборони, звичайних містян – усіх, хто допомагав, захищав, рятував, евакуйовував. Вони робили все можливе, щоб вигнати загарбників і повернути міста під український стяг. У книзі свої історії розповідають лікарі, рятувальники, військовослужбовці, волонтери, а також ті, хто займається ексгумацією тіл загиблих. Важливо, аби про все, що відбувалося в цих містах у часи окупації, знали і пам’ятали, а ті, хто їх знищував і заливав кров’ю, понесли заслужене покарання. Бо непокаране зло завжди вертається.

355.4(477)

П 44

Подобна Є. В. Форпост Охтирка / Євгенія Подобна. – Харків : Орбіта, 2023. – 222 с.

Охтирка жодного дня не була під окупацією. Прорвавши державний кордон і рушивши вглиб Сумщини, окупанти і уявити собі не могли, що їхні велетенські колони техніки зупинить місто, яке вони взагалі не розглядали як перешкоду. Та, об’єднавшись в один кулак, Охтирка і її захисники відбиватимуться так відчайдушно, що вже через місяць росіяни з ганьбою втечуть не лише з-під міста, а і з Сумщини взагалі. Воїни 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» уже в перший же день повномасштабного вторгнення зупинили ворога, відігнавши його за межі міста. Таким чином Охтирка стала щитом для багатьох українських міст і сіл. Ця книга – мозаїка історій про оборону міста. Про тих, хто захищав, допомагав, рятував. І ще про тих, чиї життя відібрали окупанти.

94(477)

П 56

Пономарьова І. С. Маріуполь на хвилях історії (1780–2022 рр.) / Ірина Пономарьова. – Київ : Кліо, 2024. – 366 с.

Авторка книги – докторка історичних наук, дослідниця етнокультурної спадщини греків і інших народів Надазов’я та історії Маріуполя – міста Марії, Маріка, як його ще називають. У книзі зібрано матеріал з історії міста від часів, коли запорозькі козаки засновували тут зимівники, до російської окупації у 2022 році. У своєму дослідженні авторка посилається на документи Маріупольської міської думи, Маріупольського грецького суду, міські часописи, листівки, фотографії, артефакти, які до повномасштабного вторгнення зберігалися у Маріупольському краєзнавчому музеї, а тепер скоріш за все знищені. Останній розділ – окупація міста. Те, що пані Ірина бачила на власні очі. Майже два місяці вона разом з родиною прожила у підвалі. А потім завдяки допомозі колег-дослідників змогла евакуюватися на острів Крит. Але жінка вірить у своє місто, тому що, незважаючи на всі складні часи, Маріуполь завжди знаходив способи відновлюватися і розвиватися.

821(477)

Р 59

Рогожа В. Д. Добрий вечір. Ми з України. Нескорений Миколаїв: роман / Віталій Рогожа. – Київ : Ваш автограф, 2023. – 359 с.

Книга розповідає про перші п’ятдесят днів оборони міста. Автор описує кожний із них. Миколаївці з перших годин агресії вступили у бій з переважаючою в десятки разів силою противника і не здали Миколаїв. Своїм спротивом вони не лише зірвали плани агресора захопити ще й Одесу, а зуміли відбити майже всі зайняті ворогом території області. Розповідаючи про те, як чинили спротив загарбникові містечка і села Миколаївщини, про окремих учасників – тих, хто керував обороною, військових та бійців обласної варти, автор доводить, що ця війна не могла не статися, і просить читати історію відносин власного народу з московією. І не забувати, що вісімдесят відсотків росіян слідом за своїми пропагандистами повторюють, що української нації не існує. Але ми, українці, так не вважаємо. І це головне.

94(477)

Х 39

Херсон 2022: з Україною в серці. – Суми : Університетська книга, 2024. – 288 с.

До наукового збірника ввійшло 21 інтерв’ю херсонців, які пережили окупацію міста. Вони різного віку і належать до різних верств населення, але кожен має свій унікальний досвід, що дає можливість глибоко оцінити драматичний процес життя в окупації. Інтерв’юери провели своєрідне соціологічне дослідження. Усі інтерв’ю мають індивідуальний характер, хоча умовно свідчення поділені на чотири часові проміжки: життя до окупації, життя в момент окупації, життя після деокупації і прогнози на майбутнє. У кожного з респондентів своя історія, але зібрані разом вони допомагають реконструювати минуле, враховуючи окремі моменти і деталі, які слабко задокументовані, не потрапили в об’єктиви відеокамер, не збереглися у фотографіях.

Україна на всі часи (до Дня Незалежності України)

  

24 серпня 1991 року Верховна Рада, "продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права націй на самовизначення, передбаченого Статутом Організації Об'єднаних Націй та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України", проголосила незалежність України та створення самостійної української держави – України, ухваливши Акт проголошення Незалежності України. У ньому зазначається також, що територія України неподільна й недоторканна і на ній мають чинність лише Конституція і закони України.
  Державність України має тисячолітню історію. Вона не переривалася з часів Великої Скіфії, і навіть у найпохмуріші часи колонізації українці зберігали власну державність у формах автономії, повстанської республіки, війська-держави тощо. 24 серпня 1991 року вона була лише відновлена, і ця подія стала вінцем тривалого шляху нашого народу до свободи. Наша незалежність оплачена дорогою ціною – великою кількістю життів тих, хто боровся за ідею вільної України зі зброєю в руках і без неї, роками втраченої свободи тих, хто сидів за неї в таборах та в'язницях.
  Під час Революції гідності ми відстояли європейський шлях розвитку і засвідчили готовність боротися за нього як за право самостійного вибору та свободи. Росія ж, зрозумівши що втратила можливість контролювати й використовувати людські і природні ресурси України, вдалася до воєнної агресії. Спочатку вона окупувала Крим та окремі території східних областей, а в лютому 2022 року розпочала повномасштабне вторгнення, намагаючись підкорити Україну повністю, знищивши її як незалежну державу, і українців як націю, а Європу розділити на сфери впливу.
  Незалежність – фундаментальна основа державності, і в умовах воєнного стану це свято набуває особливого змісту, коли цінність свободи, суверенітету відчувається особливо гостро. Тому як ніколи актуальні слова Ліни Костенко: "Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни".
  Сьогодні незалежність України – також запорука свободи й вільного розвитку держав і народів Європи. Якщо російську армію не зупинити, війна рано чи пізно прийде в кожен європейський дім. Розуміючи це, європейці разом з іншими народами світу від початку повномасштабного вторгнення допомагають нам боротися з агресором. І з кожним днем допомога зростає. Своїм несамовитим спротивом рашистам ми змінили світ, змінилися самі. Україна стала невід'ємною частиною Європи, а українська армія – гарантом європейської безпеки.
  Уже вкотре ми відзначаємо День Незалежності зі зброєю в руках. Для нас Україна – це вся Україна, без поступок чи компромісів, а власна державність і єдність – найцінніший здобуток і найголовніша сила нації.
  

"Сьогодення незалежної України": виїзний огляд книжкової виставки

   До Дня Незалежності України у відділі абонемента Чернігівської ОУНБ імені Софії та Олександра Русових підготовлено книжкову виставку "Сьогодення незалежної України". З частиною книг, представлених на ній, працівниці бібліотеки вирішили ознайомити підопічних геріатрічного пансіонату під час відвідин 11 серпня.
 Огляд літератури провела бібліотекарка відділу абонемента Віра Губко. З її розповіді слухачі дізналися про найдавніші народи, які проживали на території сучасної України, про те, чиїми нащадками ми є, який шлях пройшла українська нація у процесі свого становлення, та про видатних людей, які боролися за волю України. Особливе зацікавлення викликала книга Оксани Зененко "Побратим гетьмана", в якій розповідається про Костя Гордієнка – кошового отамана і непересічного дипломата. Його називали останнім лицарем України.
  Лицар – це той, хто присвятив себе служінню певній ідеї (не людині, а саме ідеї). Ідеєю Костя Гордієнка було визволення України від московського гніту. Тому він присягнув у цій справі  Іванові Мазепі і, незважаючи на дуже непрості особисті стосунки з ним, залишався з гетьманом до самої його смерті. Потім Кость Гордієнко разом з Пилипом Орликом воював проти Росії ще й на боці Туреччини. Проте, як ми бачимо зараз, лицарський дух зберігся, і його духовні нащадки, сучасні лицарі, які зараз воюють на фронті, завершать таки справу кошового отамана.
  Сьогоденню України були присвячені дві книги: про окупацію Херсона – єдиного обласного центру, який змогли ненадовго захопити, та про Чернігів, під яким на початку війни вирішувалася доля України, і де, за словами одного з героїв оповіді, "щоб оркам не було сумно, для них улаштовували екскурсійні тури: зранку їм ічнянські виписали, потім ніжинські вломили, а під вечір прилуцькі насипали".
  За традицією відбувся обмін книг. У фаворі, як завше, Світлана Талан, Люко Дашвар, Василь Шкляр. Також бібліотекарки занотували побажання читачів, щоб порадувати їх наступного разу. Зокрема, серед замовлень були романи популярної української письменниці Сімони Вілар (Наталія Гавриленко), "Три товариші" Ремарка, книги з філософії та психології, а ще – про річкових риб.
  Ось такі різноманітні інтереси у мешканців закладу, куди ми плануємо завітати знову. Отже, до наступних зустрічей!

 

Юрій Даценко: «Люблю поєднувати непоєднуване»

 

 

    

   У творчості українських письменників, що прийшли в літературу недавно, простежується певна тенденція, яка полягає в тому, що події, які вони описують у своїх творах, відбуваються там, де живуть самі автори. Це не лише великі міста, як Харків, Львів, а і звичайні обласні центри, містечка, села. Люди мешкають там від народження, прекрасно знають місцеву історію, менталітет земляків, особливості побуту, та й самі є їх невід’ємною частиною. От і діляться цими знаннями, враженнями, відчуттями у своїх творах, вплітаючи в захопливий сюжет історичні факти, місцеві оповідки, легенди й міфи.

   Юрій Даценко став відомим після роману «Пастка для різника» – першого із п’яти ретродетективів про проскурівського хірурга Якова Ровнєра, що допомагає поліції як експерт, а також проводить власні розслідування. Події у книгах охоплюють період трохи більше ніж пів століття, починаючи з 1890-х років до 1942-го, та вміщують кілька епох і держав – від Російської імперії до німецької окупації України, на той час складової частини Радянського Союзу. Усе відбувається у Проскурові, провінційному містечку на Поділлі, яке з 1954 року називається Хмельницький, та навколишніх селах. Письменник каже, що не може зарахувати свої твори до якогось одного жанру. Він намагається поєднати реальність з цікавою фантастичною вигадкою, тому у книжках гармонійно співіснують реальні й вигадані особи, справжні історичні факти перемежовуються з авторським вимислом, потім усе це доповнюється містикою, жахами та ще багато чим. А взагалі-то, за словами автора, його романи – це майже 70 відсотків реальності. Письменник просто обожнює українську глибинку – її містечка, села. Герої там живуть, і, звичайно, з ними трапляється всяке. Юрій Даценко майстерно показує, що насправді нема різниці між так званою глибинкою та великими містами і що у провінції іноді киплять такі пристрасті, які столицям і не снилися.

   До того як стати письменником Юрій займався історичною реконструкцією. Поступово це переросло у стиль життя. Він також досвідчений байкер, який «намотав» Україною не один десяток тисяч кілометрів. Чоловікове захоплення підтримує і дружина Катерина. Вони багато подорожують удвох, особливо своєю рідною Хмельниччиною. Тож події у романах відбуваються там, де Юрій побував сам. Ці села й містечка він бачив на власні очі, від місцевих жителів чув різноманітні історії. Такі враження надають творам особливого колориту, шарму. Адже коли описуєш місця, які бачив і відчув особисто, емоції набагато сильніші, що дуже помітно у творах письменника.

   Увійти в літературу Юрієві Даценку допоміг Макс Кідрук. Познайомилися вони ще у 2016 році. Юрій час від часу допомагав Максові у турах з презентації його книжок, одного разу навіть виконував функції водія. То був цікавий досвід, бо в Кідруковій команді на нього чекало багато цікавого, в тому числі й написання книжки. Треба сказати, що у Юрія вже було два романи, з якими він звертався до видавництв, але чув відмови, тому виникла думка написати ще один на літературний конкурс «Коронація слова». Юрій Даценко зазначає, що хоча вони і спілкувалися з Кідруком, та жодного разу не виникала думка попросити того посприяти його письменницькій діяльності. А тут після однієї із презентацій Макс сам сказав: «Старий, я знаю, що ти пишеш. Чи не намагався ти продавати свої рукописи у видавництво?» І Юрій почав переповідати сюжет твору, який задумав. На середині розповіді Кідрук ляснув рукою по столу і сказав, що історія повинна бути записана, бо він упевнений, що її можна продати, й пообіцяв особисто поспілкуватися з харківськими видавцями. Що і зробив. Так у 2019 році видавництвом «Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"» (КСД) був опублікований роман, який називався «Пастка для різника». Цей твір відкрив авторську серію «Історії провінційного хірурга».

   У маленькому повітовому Проскурові молодий хірург Яків Ровнєр отримує від поліції запрошення на експертизу трупа дівчини-повії. Жорстокість, з якою був здійснений злочин, вражає лікаря. Поліція оголошує справу розкритою, проте відбувається ще одне вбивство. І Яків починає власне розслідування. Чим воно закінчиться для лікаря та що означає напис на стіні поблизу тіла другої жертви? Чи мають стосунок до вбивств проскурівські масони і які таємниці приховує місцева знать? А можливо, у подільській провінції орудує той самий Джек Різник із Лондона? Уже у першому творі яскраво проявився стиль автора – поєднання детективного сюжету з вплетеними в нього фантастичними елементами та історичними фактами. І підкріплюється цей коктейль атмосферою трилера. А також, що дуже важливо для автора, – духом епохи. Юрій дуже ретельно підходить, наприклад, до назв вулиць, адже в кожний період історії вони мали різні назви, а також до стилю мислення і мови персонажів, авторської характеристики героїв, бо, за його словами, сучасна фраза в історичному романі руйнує відчуття епохи. Для цього письменник тісно співпрацює з істориками, краєзнавцями, іншими фахівцями.

   Далі був великий тур Україною з презентацією першої книжки, який автор здійснив за підтримки Макса Кідрука – «монстра української літератури», за визначенням Юрія. Кідрук презентував роман «Поки світло не згасне назавжди», а Даценко виступав у нього, так би мовити, на «розігріві». Варто зазначити, що Макс Кідрук вирішив вирушити в тур з презентацією нового роману не сам, а з автором-початківцем не просто так. Свого часу презентація його першого роману «Мексиканські хроніки» відбулася перед основним виступом письменника Андрія Куркова. І ця подія, за словами Кідрука, дала йому можливість усвідомити, що літературний процес – це не лише написання текстів, а і поява нових імен. Тому ідея взяти з собою в тур письменника-початківця зародилася давно, але в команді Кідрука довго не могли підшукати твір і автора, якого хотілось би порекомендувати. І поки такого не було, нікого з собою не брали. У цьому випадку вибір був більш ніж вдалим. Хочеться думати, що колись і Юрій Даценко захоче таким самим чином допомогти комусь із молодих авторів, щоб, так би мовити, не переривався кругообіг підтримки талантів у природі.

   Після цього були «Книга в камені», «І стало світло», а четверта книга – «Життя вічне» – мала вийти наприкінці лютого 2024-го. Юрій згадує, що в ніч на 24 лютого він дописував роман, та був настільки втомлений, що залишив речення просто посередині, не дописавши до крапки. А коли дізнався, що почалася війна, так і написав: тут почалася війна. Речення вдалося дописати лише через два місяці. Але написане курсивом «Тут почалася війна» залишиться у книжці назавжди. Наступного лютого вона таки вийшла.

   Юрій одразу пішов до військкомату, а потім – до тероборони. Дім Даценків став прихистком для багатьох людей, які тікали від війни. Усіх письменник називає своїми гостями і надає їм не лише їжу та житло, а й моральну підтримку. Хтось залишається тільки на ніч, інші живуть по кілька днів. А ще Юрій продовжує писати.

   «Я часто задумуюся, – розмірковує він, – а чи правильно я роблю? Чи тим займаюся, що потрібно? Але коли отримую з фронту світлину своєї книжки у військовому рюкзаку, стискає дикий щем, і я переконуюся: моя справа у наближенні Перемоги теж потрібна. Я роблю те, що вмію».

   Уже під час війни вийшов п’ятий, фінальний, роман із серії ретродетективів про Якова Ровнєра, який називається «Останні години». У планах на майбутнє – роман у кращих традиціях Стівена Кінга: соціально-побутова і соціально-психологічна драма з елементами фантастики. Події відбуватимуться у наш час. Автор прогнозує, що після виходу нового твору багато людей його зненавидять, оскільки йтиметься про дуже актуальні і дуже болючі теми сімейних стосунків. Та справжні книжки повинні «шкрябати душу». Побажаймо йому удачі.

   Пропонуємо до уваги читачів огляд книг Юрія Даценка, які є у відділі абонемента Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Софії та Олександра Русових.

 

821(477)

Д 21

Даценко Ю. Життя вічне : роман / Юрій Даценко. – Харків : КСД, 2023. – 396 с. – (Історії провінційного хірурга).

   Події у романі відбуваються в 1921 році. Під впливом обставин головний герой, лікар-хірург Яків Ровнєр, із Проскурова переїжджає до села Сутківці. Незабаром сюди ж прибуває столичний комісар. Як виявилося, він служить таємній організації, яка шукає джерело вічного життя для вождів пролетаріату. Комісар організовує масштабні розкопки руїн місцевого замку. І справді, під руїнами щось таки є. Справа в тому, що власником села колись був Тадеуш Грабянка – реальна особа, відомий на всю Європу масон та ілюмінат, а також містик і алхімік. Ходили чутки, що він володів скарбом. Але як про це дізналися більшовики? Яків починає розслідування. І чим глибше він занурюється в історію роду Грабянок, тим небезпечнішою стає правда. Адже то не просто скарб, а могутня сила, здатна змінити хід світової історії. На читачів також чекають красиві легенди, несподівані знахідки, які розповідають про славне минуле українського Поділля.

 

821(477)

Д 21

Даценко Ю. І стало світло : роман / Юрій Даценко. – Харків : КСД, 2024. – 332 с. – (Історії провінційного хірурга).

    У 1912–1913 роках у багатьох європейських газетах з’явилися статті про дивні літальні об’єкти, які бачили в небі. Над Поділлям також фіксували подібні явища. А старосту одного із сіл Проскурівського повіту навіть викрали, щоправда, пізніше повернули. Отже. Під кінець вечірньої служби у сільській церкві смуга яскравого світла перекреслює небосхил і зникає. Яків Ровнєр, як завжди, береться за розслідування. Це «чудо Боже» чи австрійські шпигуни? Вважати подію примхою природи чи дослухатися до старих хасидських оповідок? І як можна пов’язати моторошне світло з могилами Устима Кармелюка та напівлегендарного хасидського філософа Баал Шем Това? З книги ми дізнаємося, що Меджибіж – перлина подільського краю, древнє літописне місто – є також колискою хасидизму. І як завжди у процесі розслідування з головним героєм трапляються неймовірні пригоди. Яків навіть потрапив на літальний апарат іншопланетян, де йому, до речі, дуже швидко вилікували зламані ноги й ребра.

 

821(477)

Д 21

Даценко Ю. Книга в камені : роман / Юрій Даценко. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2021. – 315 с. – (Історії провінційного хірурга).

   Яків Ровнєр на прохання друга приїздить до губернського Кам’янця, щоб розслідувати загадкове вбивство молодого слідчого. У дорозі молодий лікар знайомиться з Юхимом Сіцінським, реальною особою – священником, істориком, археологом і культурно-громадським діячем Поділля того часу. Далі починаються карколомні пригоди, розслідування, і все воно якось пов’язане з конфліктом двох могутніх родів, а ще пошук Вовчої книги, за допомогою якої римський легіон, що підступав до міста, перетворювався на зграю вовкулак. Читачі дізнаються про давні племена, які жили на цих землях тисячі років тому, чиїми нащадками, безперечно, є мешканці Кам’янця. І про неймовірний Кам’янець-Подільський, сповнений загадок, таємниць, фантастичних історій. Справжня Квітка на камені, до якої хочеться повертатися й зачаровуватися знову.

 

821(477)

Д 21

Даценко Ю. Останні години : роман / Юрій Даценко. – Харків : КСД, 2024. – 396 с. – (Історії провінційного хірурга).

   Це завершальний роман із серії про Якова Ровнєра. Події відбуваються в 1942 році, головному героєві йде восьмий десяток і він перебуває у єврейському гетто, яке німецькі окупанти створили у Проскурові. Цього разу Якову доведеться розшукувати магічний артефакт на вимогу вже німецького гебітскомісара. Автор використав у романі дві єврейські легенди. Події однієї з них розпочалися у Празі в 1609 році й мали продовження в Україні. В іншій розповідається про проскурівського єврея-годинникаря, котрий зробив годинник, за допомогою якого можна керувати часом. Автор зачіпає у книзі ще одну важливу і делікатну тему – проскурівське підпілля. Підпільна організація, що існувала у місті, вважається однією з найпотужніших в Україні. Автор включив у роман імена справжніх підпільників – молоді, яка так багато зробила, щоб вигнати ворога з рідної землі.          Яків Ровнєр пішов із життя. Автор наголошує, що у свої останні години старий лікар справді відчував спокій. Просто його час минув. Але де подівся годинник, ми не знаємо. Тому, можливо, буде продовження, але вже з іншим героєм…

Липневий візит до геріатричного пансіонату

     8 липня працівниці відділу абонемента і філії "Медична бібліотека" Чернігівської ОУНБ імені Софії та Олександра Русових учергове завітали до геріатричного пансіонату і привезли багато цікавих книжок, особливо нових видань українських авторів. Під час нашого попереднього візиту читачі просили саме ці твори й висловили ще одне побажання – щоб книги були написані гарною українською мовою.
    Якщо бібліотекарки відділу абонемента привезли для підопічних та працівників пансіонату художні твори, книги з історії, то філія "Медична бібліотека" презентувала новинки спеціальної літератури для медичного персоналу закладу. І, звичайно, було проведено короткий огляд новинок української літератури.
   За роки спілкування у нас склалися теплі дружні стосунки з мешканцями та працівниками пансіонату. Ми знаємо, що тут на нас чекають наші читачі, тому із задоволенням їдемо до них. Так було і цього разу. Ми виконали попередні книжкові замовлення й отримали нові. Отже, до наступної зустрічі!