Україна на всі часи (до Дня Незалежності України)

  

24 серпня 1991 року Верховна Рада, "продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права націй на самовизначення, передбаченого Статутом Організації Об'єднаних Націй та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України", проголосила незалежність України та створення самостійної української держави – України, ухваливши Акт проголошення Незалежності України. У ньому зазначається також, що територія України неподільна й недоторканна і на ній мають чинність лише Конституція і закони України.
  Державність України має тисячолітню історію. Вона не переривалася з часів Великої Скіфії, і навіть у найпохмуріші часи колонізації українці зберігали власну державність у формах автономії, повстанської республіки, війська-держави тощо. 24 серпня 1991 року вона була лише відновлена, і ця подія стала вінцем тривалого шляху нашого народу до свободи. Наша незалежність оплачена дорогою ціною – великою кількістю життів тих, хто боровся за ідею вільної України зі зброєю в руках і без неї, роками втраченої свободи тих, хто сидів за неї в таборах та в'язницях.
  Під час Революції гідності ми відстояли європейський шлях розвитку і засвідчили готовність боротися за нього як за право самостійного вибору та свободи. Росія ж, зрозумівши що втратила можливість контролювати й використовувати людські і природні ресурси України, вдалася до воєнної агресії. Спочатку вона окупувала Крим та окремі території східних областей, а в лютому 2022 року розпочала повномасштабне вторгнення, намагаючись підкорити Україну повністю, знищивши її як незалежну державу, і українців як націю, а Європу розділити на сфери впливу.
  Незалежність – фундаментальна основа державності, і в умовах воєнного стану це свято набуває особливого змісту, коли цінність свободи, суверенітету відчувається особливо гостро. Тому як ніколи актуальні слова Ліни Костенко: "Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни".
  Сьогодні незалежність України – також запорука свободи й вільного розвитку держав і народів Європи. Якщо російську армію не зупинити, війна рано чи пізно прийде в кожен європейський дім. Розуміючи це, європейці разом з іншими народами світу від початку повномасштабного вторгнення допомагають нам боротися з агресором. І з кожним днем допомога зростає. Своїм несамовитим спротивом рашистам ми змінили світ, змінилися самі. Україна стала невід'ємною частиною Європи, а українська армія – гарантом європейської безпеки.
  Уже вкотре ми відзначаємо День Незалежності зі зброєю в руках. Для нас Україна – це вся Україна, без поступок чи компромісів, а власна державність і єдність – найцінніший здобуток і найголовніша сила нації.
  

"Сьогодення незалежної України": виїзний огляд книжкової виставки

   До Дня Незалежності України у відділі абонемента Чернігівської ОУНБ імені Софії та Олександра Русових підготовлено книжкову виставку "Сьогодення незалежної України". З частиною книг, представлених на ній, працівниці бібліотеки вирішили ознайомити підопічних геріатрічного пансіонату під час відвідин 11 серпня.
 Огляд літератури провела бібліотекарка відділу абонемента Віра Губко. З її розповіді слухачі дізналися про найдавніші народи, які проживали на території сучасної України, про те, чиїми нащадками ми є, який шлях пройшла українська нація у процесі свого становлення, та про видатних людей, які боролися за волю України. Особливе зацікавлення викликала книга Оксани Зененко "Побратим гетьмана", в якій розповідається про Костя Гордієнка – кошового отамана і непересічного дипломата. Його називали останнім лицарем України.
  Лицар – це той, хто присвятив себе служінню певній ідеї (не людині, а саме ідеї). Ідеєю Костя Гордієнка було визволення України від московського гніту. Тому він присягнув у цій справі  Іванові Мазепі і, незважаючи на дуже непрості особисті стосунки з ним, залишався з гетьманом до самої його смерті. Потім Кость Гордієнко разом з Пилипом Орликом воював проти Росії ще й на боці Туреччини. Проте, як ми бачимо зараз, лицарський дух зберігся, і його духовні нащадки, сучасні лицарі, які зараз воюють на фронті, завершать таки справу кошового отамана.
  Сьогоденню України були присвячені дві книги: про окупацію Херсона – єдиного обласного центру, який змогли ненадовго захопити, та про Чернігів, під яким на початку війни вирішувалася доля України, і де, за словами одного з героїв оповіді, "щоб оркам не було сумно, для них улаштовували екскурсійні тури: зранку їм ічнянські виписали, потім ніжинські вломили, а під вечір прилуцькі насипали".
  За традицією відбувся обмін книг. У фаворі, як завше, Світлана Талан, Люко Дашвар, Василь Шкляр. Також бібліотекарки занотували побажання читачів, щоб порадувати їх наступного разу. Зокрема, серед замовлень були романи популярної української письменниці Сімони Вілар (Наталія Гавриленко), "Три товариші" Ремарка, книги з філософії та психології, а ще – про річкових риб.
  Ось такі різноманітні інтереси у мешканців закладу, куди ми плануємо завітати знову. Отже, до наступних зустрічей!

 

Юрій Даценко: «Люблю поєднувати непоєднуване»

 

 

    

   У творчості українських письменників, що прийшли в літературу недавно, простежується певна тенденція, яка полягає в тому, що події, які вони описують у своїх творах, відбуваються там, де живуть самі автори. Це не лише великі міста, як Харків, Львів, а і звичайні обласні центри, містечка, села. Люди мешкають там від народження, прекрасно знають місцеву історію, менталітет земляків, особливості побуту, та й самі є їх невід’ємною частиною. От і діляться цими знаннями, враженнями, відчуттями у своїх творах, вплітаючи в захопливий сюжет історичні факти, місцеві оповідки, легенди й міфи.

   Юрій Даценко став відомим після роману «Пастка для різника» – першого із п’яти ретродетективів про проскурівського хірурга Якова Ровнєра, що допомагає поліції як експерт, а також проводить власні розслідування. Події у книгах охоплюють період трохи більше ніж пів століття, починаючи з 1890-х років до 1942-го, та вміщують кілька епох і держав – від Російської імперії до німецької окупації України, на той час складової частини Радянського Союзу. Усе відбувається у Проскурові, провінційному містечку на Поділлі, яке з 1954 року називається Хмельницький, та навколишніх селах. Письменник каже, що не може зарахувати свої твори до якогось одного жанру. Він намагається поєднати реальність з цікавою фантастичною вигадкою, тому у книжках гармонійно співіснують реальні й вигадані особи, справжні історичні факти перемежовуються з авторським вимислом, потім усе це доповнюється містикою, жахами та ще багато чим. А взагалі-то, за словами автора, його романи – це майже 70 відсотків реальності. Письменник просто обожнює українську глибинку – її містечка, села. Герої там живуть, і, звичайно, з ними трапляється всяке. Юрій Даценко майстерно показує, що насправді нема різниці між так званою глибинкою та великими містами і що у провінції іноді киплять такі пристрасті, які столицям і не снилися.

   До того як стати письменником Юрій займався історичною реконструкцією. Поступово це переросло у стиль життя. Він також досвідчений байкер, який «намотав» Україною не один десяток тисяч кілометрів. Чоловікове захоплення підтримує і дружина Катерина. Вони багато подорожують удвох, особливо своєю рідною Хмельниччиною. Тож події у романах відбуваються там, де Юрій побував сам. Ці села й містечка він бачив на власні очі, від місцевих жителів чув різноманітні історії. Такі враження надають творам особливого колориту, шарму. Адже коли описуєш місця, які бачив і відчув особисто, емоції набагато сильніші, що дуже помітно у творах письменника.

   Увійти в літературу Юрієві Даценку допоміг Макс Кідрук. Познайомилися вони ще у 2016 році. Юрій час від часу допомагав Максові у турах з презентації його книжок, одного разу навіть виконував функції водія. То був цікавий досвід, бо в Кідруковій команді на нього чекало багато цікавого, в тому числі й написання книжки. Треба сказати, що у Юрія вже було два романи, з якими він звертався до видавництв, але чув відмови, тому виникла думка написати ще один на літературний конкурс «Коронація слова». Юрій Даценко зазначає, що хоча вони і спілкувалися з Кідруком, та жодного разу не виникала думка попросити того посприяти його письменницькій діяльності. А тут після однієї із презентацій Макс сам сказав: «Старий, я знаю, що ти пишеш. Чи не намагався ти продавати свої рукописи у видавництво?» І Юрій почав переповідати сюжет твору, який задумав. На середині розповіді Кідрук ляснув рукою по столу і сказав, що історія повинна бути записана, бо він упевнений, що її можна продати, й пообіцяв особисто поспілкуватися з харківськими видавцями. Що і зробив. Так у 2019 році видавництвом «Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"» (КСД) був опублікований роман, який називався «Пастка для різника». Цей твір відкрив авторську серію «Історії провінційного хірурга».

   У маленькому повітовому Проскурові молодий хірург Яків Ровнєр отримує від поліції запрошення на експертизу трупа дівчини-повії. Жорстокість, з якою був здійснений злочин, вражає лікаря. Поліція оголошує справу розкритою, проте відбувається ще одне вбивство. І Яків починає власне розслідування. Чим воно закінчиться для лікаря та що означає напис на стіні поблизу тіла другої жертви? Чи мають стосунок до вбивств проскурівські масони і які таємниці приховує місцева знать? А можливо, у подільській провінції орудує той самий Джек Різник із Лондона? Уже у першому творі яскраво проявився стиль автора – поєднання детективного сюжету з вплетеними в нього фантастичними елементами та історичними фактами. І підкріплюється цей коктейль атмосферою трилера. А також, що дуже важливо для автора, – духом епохи. Юрій дуже ретельно підходить, наприклад, до назв вулиць, адже в кожний період історії вони мали різні назви, а також до стилю мислення і мови персонажів, авторської характеристики героїв, бо, за його словами, сучасна фраза в історичному романі руйнує відчуття епохи. Для цього письменник тісно співпрацює з істориками, краєзнавцями, іншими фахівцями.

   Далі був великий тур Україною з презентацією першої книжки, який автор здійснив за підтримки Макса Кідрука – «монстра української літератури», за визначенням Юрія. Кідрук презентував роман «Поки світло не згасне назавжди», а Даценко виступав у нього, так би мовити, на «розігріві». Варто зазначити, що Макс Кідрук вирішив вирушити в тур з презентацією нового роману не сам, а з автором-початківцем не просто так. Свого часу презентація його першого роману «Мексиканські хроніки» відбулася перед основним виступом письменника Андрія Куркова. І ця подія, за словами Кідрука, дала йому можливість усвідомити, що літературний процес – це не лише написання текстів, а і поява нових імен. Тому ідея взяти з собою в тур письменника-початківця зародилася давно, але в команді Кідрука довго не могли підшукати твір і автора, якого хотілось би порекомендувати. І поки такого не було, нікого з собою не брали. У цьому випадку вибір був більш ніж вдалим. Хочеться думати, що колись і Юрій Даценко захоче таким самим чином допомогти комусь із молодих авторів, щоб, так би мовити, не переривався кругообіг підтримки талантів у природі.

   Після цього були «Книга в камені», «І стало світло», а четверта книга – «Життя вічне» – мала вийти наприкінці лютого 2024-го. Юрій згадує, що в ніч на 24 лютого він дописував роман, та був настільки втомлений, що залишив речення просто посередині, не дописавши до крапки. А коли дізнався, що почалася війна, так і написав: тут почалася війна. Речення вдалося дописати лише через два місяці. Але написане курсивом «Тут почалася війна» залишиться у книжці назавжди. Наступного лютого вона таки вийшла.

   Юрій одразу пішов до військкомату, а потім – до тероборони. Дім Даценків став прихистком для багатьох людей, які тікали від війни. Усіх письменник називає своїми гостями і надає їм не лише їжу та житло, а й моральну підтримку. Хтось залишається тільки на ніч, інші живуть по кілька днів. А ще Юрій продовжує писати.

   «Я часто задумуюся, – розмірковує він, – а чи правильно я роблю? Чи тим займаюся, що потрібно? Але коли отримую з фронту світлину своєї книжки у військовому рюкзаку, стискає дикий щем, і я переконуюся: моя справа у наближенні Перемоги теж потрібна. Я роблю те, що вмію».

   Уже під час війни вийшов п’ятий, фінальний, роман із серії ретродетективів про Якова Ровнєра, який називається «Останні години». У планах на майбутнє – роман у кращих традиціях Стівена Кінга: соціально-побутова і соціально-психологічна драма з елементами фантастики. Події відбуватимуться у наш час. Автор прогнозує, що після виходу нового твору багато людей його зненавидять, оскільки йтиметься про дуже актуальні і дуже болючі теми сімейних стосунків. Та справжні книжки повинні «шкрябати душу». Побажаймо йому удачі.

   Пропонуємо до уваги читачів огляд книг Юрія Даценка, які є у відділі абонемента Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Софії та Олександра Русових.

 

821(477)

Д 21

Даценко Ю. Життя вічне : роман / Юрій Даценко. – Харків : КСД, 2023. – 396 с. – (Історії провінційного хірурга).

   Події у романі відбуваються в 1921 році. Під впливом обставин головний герой, лікар-хірург Яків Ровнєр, із Проскурова переїжджає до села Сутківці. Незабаром сюди ж прибуває столичний комісар. Як виявилося, він служить таємній організації, яка шукає джерело вічного життя для вождів пролетаріату. Комісар організовує масштабні розкопки руїн місцевого замку. І справді, під руїнами щось таки є. Справа в тому, що власником села колись був Тадеуш Грабянка – реальна особа, відомий на всю Європу масон та ілюмінат, а також містик і алхімік. Ходили чутки, що він володів скарбом. Але як про це дізналися більшовики? Яків починає розслідування. І чим глибше він занурюється в історію роду Грабянок, тим небезпечнішою стає правда. Адже то не просто скарб, а могутня сила, здатна змінити хід світової історії. На читачів також чекають красиві легенди, несподівані знахідки, які розповідають про славне минуле українського Поділля.

 

821(477)

Д 21

Даценко Ю. І стало світло : роман / Юрій Даценко. – Харків : КСД, 2024. – 332 с. – (Історії провінційного хірурга).

    У 1912–1913 роках у багатьох європейських газетах з’явилися статті про дивні літальні об’єкти, які бачили в небі. Над Поділлям також фіксували подібні явища. А старосту одного із сіл Проскурівського повіту навіть викрали, щоправда, пізніше повернули. Отже. Під кінець вечірньої служби у сільській церкві смуга яскравого світла перекреслює небосхил і зникає. Яків Ровнєр, як завжди, береться за розслідування. Це «чудо Боже» чи австрійські шпигуни? Вважати подію примхою природи чи дослухатися до старих хасидських оповідок? І як можна пов’язати моторошне світло з могилами Устима Кармелюка та напівлегендарного хасидського філософа Баал Шем Това? З книги ми дізнаємося, що Меджибіж – перлина подільського краю, древнє літописне місто – є також колискою хасидизму. І як завжди у процесі розслідування з головним героєм трапляються неймовірні пригоди. Яків навіть потрапив на літальний апарат іншопланетян, де йому, до речі, дуже швидко вилікували зламані ноги й ребра.

 

821(477)

Д 21

Даценко Ю. Книга в камені : роман / Юрій Даценко. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2021. – 315 с. – (Історії провінційного хірурга).

   Яків Ровнєр на прохання друга приїздить до губернського Кам’янця, щоб розслідувати загадкове вбивство молодого слідчого. У дорозі молодий лікар знайомиться з Юхимом Сіцінським, реальною особою – священником, істориком, археологом і культурно-громадським діячем Поділля того часу. Далі починаються карколомні пригоди, розслідування, і все воно якось пов’язане з конфліктом двох могутніх родів, а ще пошук Вовчої книги, за допомогою якої римський легіон, що підступав до міста, перетворювався на зграю вовкулак. Читачі дізнаються про давні племена, які жили на цих землях тисячі років тому, чиїми нащадками, безперечно, є мешканці Кам’янця. І про неймовірний Кам’янець-Подільський, сповнений загадок, таємниць, фантастичних історій. Справжня Квітка на камені, до якої хочеться повертатися й зачаровуватися знову.

 

821(477)

Д 21

Даценко Ю. Останні години : роман / Юрій Даценко. – Харків : КСД, 2024. – 396 с. – (Історії провінційного хірурга).

   Це завершальний роман із серії про Якова Ровнєра. Події відбуваються в 1942 році, головному героєві йде восьмий десяток і він перебуває у єврейському гетто, яке німецькі окупанти створили у Проскурові. Цього разу Якову доведеться розшукувати магічний артефакт на вимогу вже німецького гебітскомісара. Автор використав у романі дві єврейські легенди. Події однієї з них розпочалися у Празі в 1609 році й мали продовження в Україні. В іншій розповідається про проскурівського єврея-годинникаря, котрий зробив годинник, за допомогою якого можна керувати часом. Автор зачіпає у книзі ще одну важливу і делікатну тему – проскурівське підпілля. Підпільна організація, що існувала у місті, вважається однією з найпотужніших в Україні. Автор включив у роман імена справжніх підпільників – молоді, яка так багато зробила, щоб вигнати ворога з рідної землі.          Яків Ровнєр пішов із життя. Автор наголошує, що у свої останні години старий лікар справді відчував спокій. Просто його час минув. Але де подівся годинник, ми не знаємо. Тому, можливо, буде продовження, але вже з іншим героєм…

Липневий візит до геріатричного пансіонату

     8 липня працівниці відділу абонемента і філії "Медична бібліотека" Чернігівської ОУНБ імені Софії та Олександра Русових учергове завітали до геріатричного пансіонату і привезли багато цікавих книжок, особливо нових видань українських авторів. Під час нашого попереднього візиту читачі просили саме ці твори й висловили ще одне побажання – щоб книги були написані гарною українською мовою.
    Якщо бібліотекарки відділу абонемента привезли для підопічних та працівників пансіонату художні твори, книги з історії, то філія "Медична бібліотека" презентувала новинки спеціальної літератури для медичного персоналу закладу. І, звичайно, було проведено короткий огляд новинок української літератури.
   За роки спілкування у нас склалися теплі дружні стосунки з мешканцями та працівниками пансіонату. Ми знаємо, що тут на нас чекають наші читачі, тому із задоволенням їдемо до них. Так було і цього разу. Ми виконали попередні книжкові замовлення й отримали нові. Отже, до наступної зустрічі!

 

Осмислення реальності | Цикл "Книги війни"

 

З початком російсько-української війни з’явилася низка творів, де осмислюється і реалістично змальовується жорстка воєнна реальність. Перші книги про війну, як вона змінює життя не лише тих, хто воює, а й тих, хто в тилу, почали писати ще 2014 року. Авторами були військові та цивільні, медики й журналісти, і таким чином сформувалася окрема ніша, цілий пласт нових творів у сучасній українській літературі. Повномасштабне вторгнення стало ще одним поштовхом для створення сильних та правдивих прозових і поетичних творів.

Пропонуємо до вашої уваги цикл оглядів «Книги війни», з яких читачі дізнаються про книги, що надійшли й надходитимуть до відділу абонемента Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Софії та Олександра Русових.

821(477)

З-12

Забужко О. С. Найдовша подорож : есей / Оксана Забужко. – 3-тє вид. – Київ : КОМОРА, 2023. – 164 с.

Есей про сучасну російсько-українську війну, написаний для західного читача, став бестселером і в Україні. Книжка про коріння й сьогодення, про те, як ми, українці, створили монстра, який нас же вбиває і не може існувати без нас. Авторка наводить багато фактів, які пов’язують історію України з державою-агресоркою, пояснень, розрахованих саме на іноземну аудиторію. Це не підручник з історії, а висновки, які письменниця зробила, спираючись на історію України та власний життєвий досвід. Розглядаючи витоки сьогоднішньої війни у тридцятилітньому і трьохсотлітньому часових вимірах, Оксана Забужко аргументовано пояснює, чому імперія зла так потребує України, чому без нас вони не мають історії і чому ми – не вони, не один народ і ніколи ним не були.

821(477)

М 51

Меньшов О. Я, Фокс та окупація : щоденник херсонця 2022 рік / Олександр Меньшов. – Київ : КМ-БУКС, 2023. – 255 с.

Ця книжка – щоденник, де автор, який шість місяців прожив в окупованому Херсоні, показує, як за цей час змінилося життя містян під окупацією. У творі переплелися особисті думки, те, що говорили його рідні, знайомі, а також розповіді про ставлення різних людей до «асвабадітєлєй», екскурси у минуле міста. До війни Олександр Меньшов був письменником, займався волонтерством. У відділі абонемента є також його детективний роман «Третя терція». Автор пригадує, що коли раніше він писав «Репринти незакінчених чернеток» про Херсон у роки Другої світової війни, то все намагався уявити, як жилося тодішнім херсонцям під час окупації, і ніколи не думав, що доведеться відчути це самому. Після того як письменникові з родиною вдалося виїхати до Вінниці, він долучився до лав ЗСУ, мріяв повернутися в рідне місто, та в листопаді 2023 року загинув поблизу Кліщіївки на Донеччині.

821(477)

О-76

Остафієва О. В. Кіра. Дорога додому / Олеся Остафієва. – Київ : Наш формат, 2024. – 156 с.

Ця книга – спогади, історія жінки, яка хотіла народити дитину в Києві, але змушена була зробити це у Нью-Йорку. Дванадцять країн, двадцять п’ять міст, тринадцять тисяч кілометрів – ніхто не планує таку подорож на дев’ятому місяці вагітності. Але війна перекроїла геть усе, тому страх і невизначеність перетворилися на сміливість і рішучість. Це також розповідь про підтримку друзів та незнайомих людей, готових прихистити й допомогти у будь-який момент, про хитрощі і ризики, на які довелося піти, щоб перелетіти Атлантику. У книзі є багато фотографій, за якими можна простежити подорож героїні і, звичайно, маленької Кіри від найперших днів її життя, а також мапа, де позначено місця, у яких довелося побувати письменниці під час цієї надзвичайної подорожі.

821(477)

П 27

Перон Т. Любити Привида : роман / Тіна Перон. – Харків : Vivat, 2024. – 381 с.

Події книги охоплюють період від початку повномасштабного вторгнення до осені 2022 року. Головні герої книги – Артем, досвідчений військовий льотчик, який не лише сам воює з перших годин війни, а і навчає молодих пілотів; Вікторія (на початку війни вона опинилася в Ніцці й допомагає збирати гроші на підтримку ЗСУ) та Крістіна – журналістка французького глянцевого видання, яка пише про легендарного Привида, котрий захищає київське небо. Події відбуваються одночасно в Україні, Ніцці, Лондоні. Що поєднує цих людей і як переплетені їхні долі? Хто такий Привид? Чоловік, якого кохаєш, але майже нічого про нього не знаєш, хоча знайомі дуже давно? Чи той, хто у київському небі нищить ворогів? Та і в епілозі ми бачимо ескадрилью створених нашими інженерами«Привидів», які зненацька з’являються у кримському небі та успішно уражують ворожі цілі.

 

821(477)

П 30

Петрик А. Його звуть Падре / Артем Петрик. – Харків : Фоліо, 2023. – 205 с.

Книга розповідає про священника Сергія Дмитрієва, відомого під позивним «Падре», – одного з перших військових капеланів у російсько-українській війні, волонтера. Автор був прихожанином храму святої Варвари в Херсоні, де служив отець Сергій, знає його особисто. Книга складається з окремих оповідей, і, за словами автора, присвячена двом альтер его головного героя. Перша частина – про отця Сергія, його духовний і життєвий шлях. Друга – про Падре, войовничу реінкарнацію українського священника. Такими вони були завжди, починаючи з доби козацтва. А тепер стали капеланами доби великої визвольної війни. У книзі є також притчі та роздуми від Падре: казки, які він написав, діалоги про найважливіше, роздуми над тим, яким має бути українське суспільство.

 

821(477)

П 55

Поміж сирен : нові вірші війни / упоряд. Остап Сливинський. – Харків : Vivat, 2023. – 495 с.

До антології увійшли твори 59 авторів. Деякі із них служать у ЗСУ: Борис Гуменюк, Ярина Чорногуз, Максим Кривцов, Павло Вишебаба. Є ті, що стали вимушеними переселенцями: Анна Гувер, Юлія Стахівська, Олеся Мамчич, Дарія Суздалова. А такі як Вікторія Амеліна, Сергій Жадан, Катерина Калитко, Мар’яна Савка волонтерять, беруть участь у гуманітарних місіях. Але тут точно нема того, кого б не зачепила війна. До повномасштабного вторгнення війна була присутня в нашому житті дещо незримо, як тінь, та після 24 лютого заповнила майже все поле зору, і вірші зі збірки, написані впродовж року (від лютого 2022 до лютого 2023 року), можуть послужити документом, хронікою великої війни. Та поки війна триває, нові вірші війни пишуть на фронті, у дорозі з гуманітарними місіями. І ці твори показують, якими ми є в часи випробувань: сильними, чутливими, зболеними, але непереможними.

 

821(477)

С 16

Саліпа О. І. Таких тисячі : роман / Ольга Саліпа. – Харків ; Бєлгород : Клуб Сімейного Дозвілля, 2025. – 364 с.

Нова книга письменниці присвячена жінкам, життя яких в одну мить поділилося на «до» і «після». У книзі розповідається про п’ятьох із них. Це звичайні жінки, з якими ми живемо поруч. Вони різного віку, мають різну зовнішність, різну вдачу та різні професії. І життя у кожної своє: тут і заборонене кохання, і зрада чоловіка, і нестача грошей, і всілякі інші проблеми. Авторка написала про реальних жінок, які погодилися розповісти свої історії з умовою, що ніхто і ніколи не дізнається їхніх справжніх імен. Тому довелося «поселити» їх в одному місті, «перезнайомити» і дещо змінити біографії. Вони не люблять, коли їх називають вдовами. Вони назавжди дружини. Книга не про біль, а про любов, яка рухає життям, коли здається, що воно скінчилося.