пʼятниця, 24 квітня 2020 р.

26 квітня День пам’яті Чорнобильської трагедії



                 
  Чорнобиль болить у моїй душі!
26 квітня 1986 року... Була весна – квітуча, напоєна запахами землі і нового життя. Ніхто не здогадувався, що ця весна назавжди чорними літерами буде вписана в історію нашого народу і людства, що про невелике місто Чорнобиль дізнається весь світ
  Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву – два кольори часу.
26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном над четвертим реактором Чорнобильської електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.
Майже одразу до місця вибуху прибули пожежні. Першим до ЧАЕС прибув загін під командуванням лейтенанта Володимира Правика (він один з перших помер від гострої променевої хвороби). Пожежних не попередили про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали, що це була незвичайна пожежа. Пріоритетним завданням було гасіння вогню на даху станції і території довкола будівлі, що містила енергоблок № 4 для того, щоб захистити енергоблок № 3 і тримати його основні охолоджувальні системи в робочому стані. Вогонь гасили до 5-ї години ранку.
 У середині четвертого блока його вдалося загасити лише 10 травня 1986 р., коли більша частина графіту згоріла. Вертолітними підрозділами армійської авіації з 27 квітня по 10 травня було скинуто на зруйнований блок близько 5 тис. тонн різних матеріалів.. Скинуті з вертольотів матеріали вкрили центральний зал шаром товщиною від 1 м. біля північної стіни до 15 м – біля південної.
Кількість людей, що брали участь в гасінні пожежі на ЧАЕС, становила 240 тис. Всі вони отримали високі дози радіації. Однак саме пожежникам вдалось врятувати нас від справді серйозної катастрофи – сильного водневого вибуху, який міг стати наступним етапом трагедії.      
27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію населення Прип’яті. За дві години її було закінчено. А в місті проживало 50 тисяч жителів.
         29 квітня почалася евакуація з 30-кілометрової зони. Реактор тлів до 6 травня, а лише 16 травня почалася евакуація дітей з Києва.
     Так, аж на 10-тий день було вирішено розсекретити аварію на ЧАЕС. Та про масштаби біди ніхто не говорив. Йшлося, як про звичайну аварію, про те, що не треба відчиняти вікон і дверей, не перебувати довго на вулиці.
         Для повної безпеки роботи ЧАЕС було прийнято рішення спорудити над ушкодженим реактором спеціальне укриття. У район четвертого енергоблока звозили увесь радіоактивний бруд, радіоактивні уламки і конструкції, заздалегідь розраховуючи влаштувати на цьому місці могильник радіоактивних відходів. Проект одержав інженерну назву «Укриття», але в народі він більш відомий під назвою «саркофаг». Він мав бути заввишки 61 метр, найбільша товща стін – 18 метрів.    
  Радіаційного забруднення тією чи іншою мірою зазнали одинадцять областей колишнього Радянського Союзу, в яких проживає 17 мільйонів людей, з них в Україні – понад 10 мільйонів. Понад 400 тисяч жителів змушені були залишити свої домівки, які опинилися у зоні сильного радіоактивного забруднення, з них більше 200 тисяч – в Україні.   Із сільськогосподарського користування було виведено близько 5 млн. га земель через забруднення радіонуклідами.
 22 мільярди витратила Україна на ліквідацію наслідків катастрофи. Сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30-40 разів більшою, ніж при вибуху атомної бомби в Хіросімі.
Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС ліквідують досі. Сьогодні, у 2020 році, Україна продовжує відчувати наслідки аварії. А суспільство продовжує цікавитися відповідями на основні питання про те, що трапилося. Тим більше, що таких питань предостатньо.
Посилання:                   https://uinp.gov.ua/aktualni-temy/chornobylska-tragediya
Аккерман, Галя.  Пройти крізь Чорнобиль [Текст] / Галя Аккерман ; пер. з фр. Петра Таращука. - Київ : Либідь, 2018. - 167 с.
    Книжка Галі Аккерман - це подорож письменника крізь драму Чорнобиля в різноманітних її людських, соціокультурних, професійних аспектах. Це проходження крізь очисний вогонь нового знання, трагічних відкриттів, крізь драму людських доль. Ця книжка також про Чорнобиль як про один з найстрашніших злочинів радянської системи. Незаперечна цінність видання і в тому, що це погляд людини з іншої культури, з інших культур - адже авторка суміщає в собі єврейську, російську і французьку культури, родинно пов'язана з Україною.
Алексієвич, Світлана. Чорнобильська молитва: хроніка майбутнього [Текст] / Світлана Алексієвич ; пер. і післямова Оксани Забужко. - Київ : Комора, 2016. - 285 с. -
Художньо-документальний роман білоруської письменниці Світлани Алексієвич, Нобелівської лауреатки 2015 року, говорить голосами "маленьких людей" про катастрофу, що зруйнувала мільйони життів, перевернула світогляд цілого покоління, а заразом відхилила залізну завісу й підважила непорушну, здавалося, конструкцію радянської держави. Роман створено на основі розлогих інтерв'ю з очевидцями та потерпілими від Чорнобильської трагедії: ліквідаторами та їхніми близькими, вимушеними переселенцями з уражених радіацією регіонів та самоселами "зони", посадовцями, від рішень яких залежали долі десятків тисяч людей, та дітьми, котрі знали, що народилися вже приреченими.
Андрушків, Б. М. Чорна скрижаль України [Текст] / Б. М. Андрушків. - Тернопіль : Джура, 2001. - 275 с.
Біль і тривоги Чорнобиля [Текст] / [авт. проекту І. Засєда ; упоряд. Ю. Сафонов]. - Київ : Київська правда, 2006. - 286, [1] с.
    Книга "Біль і тривоги Чорнобиля" — колективна розповідь про найбільшу техногенну катастрофу в історії людства, з часу якої минуло вже два десятка літ. Автори, що були безпосередніми свідками і учасниками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, діляться своїми спогадами про тривожні для України й усього світу дні весни і літа 1986-го, розмірковують над долями чорнобильців, болючими проблемами відчуженої тридцятикілометрової зони і самої станції, розглядають і прогнозують розвиток ситуації навколо ЧАЕС.
Гусєв, О. П.  Чорнобиль, біль наш довічний [Текст] : докум. публіц. повість / О. П. Гусєв. - Київ : Золоті ворота, 1996. - 219, [1] с.
У документально-публіцистичній повісті О. П. Гусєва, учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, розповідається про чорнобильську катастрофу що спіткала Україну у квітні 1986 року, а також про події й трудові звершення представників найрізноманітніших професій, в тому числі й профспілкових працівників, по ліквідації її наслідків протягом десятиліття, що минуло після катастрофи. Сучасний погляд автора на проблему Чорнобиля, використання нових документів, спогадів і свідчень учасників ліквідації наслідків аварії не тільки яскраво відтворює незабутні трагічні події, а й ставить питання дальшого використання атомної енергії у народному господарстві, захисту навколишнього середовища від її шкідливого впливу.

Драч, Іван Федорович. Храм Сонця [Текст] : поезії / Іван Драч. - Київ : Радянський письменник, 1988. - 123, [2] с.
Збірка Івана Драча, навіть своєю композицією незвичайна: поема «Чорнобильська Мадонна» сусідить у ній з розділами «Книги скорботних пісень» геніального вірменського поета X століття Григора Нарекаці . Обидві ці частини гармонійно поєднуються, взаємно обумовлюють загальний ідейний задум збірки. Поєднання оригінального й перекладного творів у книжці виправдане їх трагедійною співзвучністю (адже поема про Чорнобиль — теж своєрідна «скорботна пісня»), полум’яною збуреністю слова, зверненого до істини, людської совісті й честі, поліфонізмом поетичних регістрів — від високого до побутового, від лірики до інвективи.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар