Щороку 24 травня в Україні та інших слов’янських країнах відзначається День слов’янської писемності і культури, встановлений на честь наших первоучителів Кирила і Мефодія – творців слов’янської писемності, покровителів Європи. Їхня діяльність стала основою розвитку самосвідомості слов’ян, ввела їх у коло освічених народів, сприяла формуванню власних літературних мов, розвитку культури, освіти. Можливість творити рідною мовою стала також поштовхом для розвитку науки і техніки наших країн.
Свято має статус державного або офіційного в багатьох країнах, де використовують кирилицю або вшановують слов’янську культурну спадщину. У Болгарії це День болгарської освіти, культури та слов’янської писемності й один із найважливіших державних вихідних, у Північній Македонії – також державне свято і вихідний, в Україні, Сербії, Чорногорії цей день відзначається на офіційному рівні. У Польщі проводяться культурні та релігійні заходи, хоча польська абетка побудована на основі латиниці.
Найбільше Кирила і Мефодія шанують у Чехії та Словаччині. Проте День святих Кирила і Мефодія (Den slovanských věrozvěstů Cyrila a Metoděje) там відзначають 5 липня. І на це є причини. Справа в тому, що свою діяльність Кирило і Мефодій з учнями розпочали у Моравії (нині це Чехія), куди їх відправив візантійський імператор Михайло ІІІ на прохання моравського князя Ростислава. Франкська імперія, західний сусід, завжди намагалася чинити свій вплив на моравців. Ростислав же прагнув самостійності і християнізації своєї країни. Місія братів була успішною, хоча й нелегкою. Вони проповідували православну віру. Для цього Кирило створив першу слов’янську абетку, яку назвав глаголицею і переклав старослов’янською мовою низку богослужебних книг, бо вважав, що «просвіщати народ без письмен його мови однакове, що намагатися писати на воді!». Брати зіткнулися з несамовитим опором баварських священників, які не хотіли створення писемності для слов’ян і не допускали можливості славити Бога слов’янською мовою. Вони наголошували, що є лише три мови, якими належить прославляти Бога у книгах: іврит, грецька й латина. Священнослужителі у ті часи мали дуже великий вплив на владу, політику і розуміли, що неосвічений народ, який не має своєї писемності, легше тримати у покорі, використовуючи для своєї вигоди його трудові й інтелектуальні ресурси.
Принісши православ’я на терени нинішніх Чехії та Словаччини, Кирило і Мефодій сприяли об’єднанню окремих племен у єдину спільноту і зробили приблизно те ж саме, що княгиня Ольга та князь Володимир зробили для українців. Але після смерті Кирила а потім Мефодія латинське богослужіння знову набуло поширення у Моравії. Їхні учні були ув’язнені або вигнані й вирушили в інші слов’янські країни. Вони продовжили справу своїх учителів, і, як вважається, створили кирилицю, яка стала використовуватися частіше, бо букви у ній були простішими для написання, і яка стала основою для абетки багатьох слов’янських народів, у тому числі й українського.
Основа чеської абетки – латиниця. Та Кирило і Мефодій для чехів – це просвітителі, які заклали основи писемності, культури і християнства на їхніх землях, ті, хто історично об’єднав чехів із візантійсько-слов’янською культурною традицією, чия діяльність стала противагою впливу баварського духовенства й закріпила слов’янську ідентичність чехів. 5 липня, символічна річниця прибуття просвітителів до Моравії, поєднується з 6 липня – Днем пам’яті Яна Гуса (Den upálení mistra Jana Husa) – духовного лідера і національного героя для чехів, символа чеської непокірності, моральності та прагнення до свободи. Ян Гус відстоював використання чеської мови у богослужіннях, за його ініціативою в Чехії почали писати літературні твори чеською, а не латинською мовою, він проповідував ідеї про рівність перед Богом і право на свободу віросповідання. За це католицькі священники звинуватили Яна Гуса у єресі й 6 липня 1415 року спалили на багатті. У Тараса Шевченка є поема «Єретик», яка розповідає про цю подію. Ці два дні у Чехії – державні свята й вихідні.
Кирило (мирське ім’я Костянтин) і Мефодій (мирське ім’я Михаїл) канонізовані Східною (православною) церквою та названі рівноапостольними, а також зараховані до святих Західною (католицькою) церквою.
Вшанування братів у Чехії має давню традицію, яка почалася ще в 1349 році. У багатьох містах країни є пам’ятники слов’янським просвітителям. Найвідоміший із них – пам’ятник на горі Радгошть (Radhošť) у Моравсько-Сілезьких Бескидах, скульптурна група святих на Карловому мосту у Празі, а також собори й костели на честь святих братів. Так, кафедральний собор святих Кирила і Мефодія, розташований на вулиці Ресслова (Resslova), – це головний православний храм Праги. Він відомий як місце останнього бою чеських та словацьких патріотів, які в 1942 році вбили Рейнхарда Гейдріха.
У Празі є ще один костел святих Кирила і Мефодія (Kostel svatých Cyrila a Metoděje), розташований на Карлінській площі (Karlínské náměstí). Це одна з найбільших культових споруд Праги. Храм збудований у неороманському стилі й належить римо-католицькій церкві. Він був освячений у 1863 році – на честь тисячоліття приходу братів-просвітителів до Моравії. Кошти збирали по всій Австро-Угорській імперії, а у побудові костелу брали участь найвидатніші зодчі країни. Споруджений із тесаного каменю, оточений деревами, яким більше ніж півтора століття, він привертає увагу довершеністю форм і органічно вписується у навколишнє середовище. Над входом – рельєфна композиція із зображенням Ісуса Христа й Кирила та Мефодія, а над нею в арках-нішах установлені фігури десяти святих чеських покровителів і Спасителя. У самому храмі обабіч від головного входу стоять величні дерев’яні скульптури слов’янських просвітителів. Неповторне враження справляє внутрішнє оздоблення костелу – барельєфи, скульптури, фрески зі сценами із життя Ісуса Христа, Діви Марії та святих, вітражі, витончений орнамент на стінах і колонах костелу. Вони створені відомими чеськими митцями ХІХ століття і свідчать про талант і художній смак майстрів.
Вшанування святих рівноапостольних Кирила і Мефодія символізує цивілізаційне торжество слов’янства, його національну самобутність і дає розуміння, що лише невтомна просвітницька праця, освячена християнською любов’ю, приносить щедрі плоди, здатні служити людям тисячоліттями.
