Іван Франко – ідеолог української державності

Іван Якович Франко – унікальна постать в українській літературі, науці,  громадському і політичному житті кінця ХІХ - початку ХХ століття. Видатний український письменник, поет, драматург, науковець і політичний діяч, він був одним із тих, хто заклав основи сучасної української ідентичності, державотворчої думки, розвитку науки й літератури.  Сучасники називали Івана Яковича «академією в одній особі» за працездатність і універсалізм. Нині ми відзначаємо 170 років від дня його народження.

Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту Самбірського округу (Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія). Закінчивши Дрогобицьку гімназію, він вступив на філософський факультет Львівського університету, але через арешт змушений був перервати навчання. Повну вищу освіту здобув у Чернівецькому університеті, у Віденському університеті захистив дисертацію, здобувши вчений ступінь доктора наук.

Іван Якович був людиною неймовірної працездатності та енциклопедичних знань. Вільно володіючи 14-ма мовами, він багато перекладав, а також працював як літературний критик, публіцист, мистецтвознавець, історик, соціолог, політолог, економіст, філософ. Ми знаємо Івана Франка перш за все як видатного письменника, який своєю художньою творчістю підняв українську літературу на європейський рівень, збагатив її новими жанрами, філософською глибиною та інтелектуалізмом. Він модернізував вітчизняне письменство, вивів його за межі провінційного хуторянства, показав, що українська мова і література здатні висвітлювати найскладніші філософські, політичні та психологічні проблеми на рівні світових стандартів. Разом із Тарасом Шевченком та Лесею Українкою Іван Франко складає тріаду геніїв української класичної літератури.

Івана Франка можна назвати також одним із головних творців сучасної української політичної нації, тим, хто перетворив український рух із суто культурницького на політичний і державницький. Він одним із перших обґрунтував ідею політичної самостійності України й неподільності українського народу, який жив тоді розділеним між різними імперіями. У публіцистичній та філософській праці «Поза межами можливого» написаній у 1900 році, Іван Якович обґрунтував ідею державної самостійності України, яка тоді здавалася всім утопічною і нереальною. Франко наголошує: те, що сьогодні здається неможливим через прагматичні розрахунки, завтра стає реальністю завдяки невтомній праці й вірі. І що важливо – нація повинна бути як політично, так і економічно незалежною, інакше вона змушена буде віддавати частину здобутків своєї праці іншій нації.

За Франком, для українців бути нацією – це також пам’ятати про свій кревний зв’язок з європейським цивілізованим світом, про свої заслуги перед Європою в минулому, а також про її сучасні й майбутні устремління, які без України не можуть бути здійсненими.

Літературну мову Іван Якович вважав «репрезентанткою національної єдності». Для тогочасної України, землі якої впродовж століть входили до складу різних держав, проблема літературної мови, спільної для всіх українців, була особливо актуальною і значущою. Тому Іван Франко разом з Михайлом Грушевським працювали над створенням єдиної літературної та наукової мови, яка б об’єднувала Схід і Захід України. Узявши за основу мовні традиції Наддніпрянщини, вони збагатили мову західноукраїнською (галицькою) лексикою, формуючи загальнонаціональний стандарт. Для Франка надзвичайно важливим було використання рідної мови як у повсякденному житті, так і в літературі, в усіх галузях знань. Іван Якович вважав українську мову основою духовного існування та головною зброєю народу у боротьбі за незалежність. А у статті «Двоязикість і дволичність» ставлення до рідної мови він переводить у площину етики. Франко наголошує на органічному зв’язку між людиною та рідною мовою, згадуючи як приклад, долі двох геніальних українців – Гоголя і Шевченка. Творчість Тараса Шевченка, який не зрадив рідну мову, Іван Франко бачить як «рівну, ясну дорогу все вгору та вгору, все на вищі, світліші височини». Натомість, на думку автора, «внутрішнє роздвоєння, чорні сумніви і упадок у дебрі містицизму» Миколи Гоголя стало наслідком його відчуження від рідної мови, та однією з причин трагічного кінця Гоголевої кар’єри.

Іван Франко залишається надзвичайно актуальним для нас як державотворець, новатор та інтелектуальний орієнтир для українського суспільства. Своєю щоденною працею він формував українську політичну націю, наголошуючи, що українці – це єдиний народ від Карпат до Кубані. А його заклик: «Нам пора для України жить» став гаслом для наступних поколінь борців за волю нашого народу.

 

Компенсації за пошкоджене або втрачене житло

         

 Українці, житло яких було пошкоджене або знищене внаслідок бойових дій після 24 лютого 2022 року, мають право на фінансову компенсацію від держави.

Нова система компенсації збитків за пошкоджене чи зруйноване майно поєднує національні механізми допомоги та міжнародні інструменти майбутніх репарацій. Українська програма «Відновлення» допомагає отримати житло або кошти вже зараз, а Реєстр збитків для України (Register of Damage for Ukraine, RD4U) – міжнародна система, створена під егідою Ради Європи, у якій фіксуються заяви про шкоду, завдану російською агресією проти України, формує міжнародну доказову базу для майбутнього відшкодування за рахунок активів держави-агресора. Реєстр не визначає розміру збитків і не призначає компенсації. Це буде зроблено Міжнародною компенсаційною комісією, яка буде створена пізніше. Але для фіксації завданих збитків заяви можна подавати зараз, і не тільки про майнові втрати, а й про особисті порушення, людські втрати, економічні збитки.

Національний механізм компенсації допомагає у відновленні житла лише фізичних осіб, що перебувають на підконтрольній території. Для отримання компенсації право власності на житло обов’язково має бути зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Важлива також різниця між визначеннями «пошкоджене» та «знищене» майно. Пошкодженим вважається об’єкт, який можна відновити шляхом поточного або капітального ремонту. Знищеним – відновлення якого технічно неможливе чи економічно недоцільне. Саме від цього залежить, яку допомогу ви отримаєте.

Оформлення виплат здійснюється через державні сервіси. Найзручніше це зробити через портал Дія.

Якщо майно пошкоджене, треба:

- повідомити про це через застосунок Дія;

- подати заявку на компенсацію;

- відкрити рахунок єВідновлення у банку (партнери програми – найбільші банки України, як державні, так і приватні);

- запросити комісію від місцевої влади, яка проведе обстеження, складе акт і затвердить суму, необхідну для відновлення.

Після цього на карту єВідновлення зараховуються кошти, які можна використати лише на закупівлю будівельних матеріалів та замовлення ремонтних послуг.

У цьому випадку передбачено дві категорії виплат:

· категорія «А» – це коли розрахована вартість відновлення не перевищує  200 000 грн;

·   категорія «Б» – розрахована вартість відновлення становить від 200 000 до 350 000 грн для квартир та до 500 000 грн – для приватних будинків.

Для ремонтів компенсація категорії «Б» виплачується двома траншами:

·   70% – після погодження;

·   30% – після перевірки проміжних результатів робіт.

Якщо житло знищено, держава пропонує два основні інструменти:

1. Житловий сертифікат – електронний документ, який дозволяє придбати нове житло на первинному або вторинному ринку.

Для цього треба:

- подати заяву через портал Дія. Коли комісія її опрацює та визначить суму компенсації, ця інформація відобразиться в застосунку;

- забронювати кошти через застосунок Дія, дочекатися підтвердження;

- припинити право власності на зруйновану нерухомість через нотаріуса або Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП);

- обрати житло та укласти угоду, тобто знайти нерухомість, замовити її оцінку й підписати договір купівлі-продажу у нотаріуса. Кошти надійдуть на рахунок продавця майна.

2. Гроші на відбудову. Виплату для відбудови можна отримати, якщо у вас було знищено приватний житловий будинок і є в наявності земельна ділянка для спорудження нового будинку. Для власників приватних будинків важливо те, що право власності припиняється лише щодо будинку. Земельна ділянка залишається у власності особи. Для отримання виплати слід через портал Дія повідомити про пошкодження/знищення будинку і подати заявку на грошову виплату для відбудови.

Кошти для будівництва також виплачуються поетапно – двома траншами по 50%. Щоб отримати перший транш, необхідно подати повідомлення про початок будівельних робіт через портал Дія. Кошти першого траншу потрібно використати протягом 18 місяців. Для другого траншу слід розпочати будівельні роботи й розробити проєктно-кошторисну документацію. Завершити будівництво необхідно протягом 36 місяців від першого зарахування коштів.

При цьому закон установлює обмеження площі, за яку нараховується компенсація:

- до 150 кв. м – для квартир;

- до 200 кв. м – для приватних будинків.

Внутрішньо переміщені особи (ВПО) з тимчасово окупованих територій (ТОТ) можуть отримати житловий ваучер – електронний документ номіналом до 2 млн грн на придбання житла. Ним можна скористатися для купівлі будинку чи квартири, інвестувати у будівництво, сплатити перший внесок за іпотекою (наприклад, за програмою «єОселя»), погасити частину кредиту на житло. На першому етапі програма орієнтована на осіб, які мають статус учасника бойових дій (УБД) або особи з інвалідністю внаслідок війни. При цьому право власності на тимчасово окупованій території зберігається, а стан цього житла не треба підтверджувати. Житло, придбане за ваучер, заборонено продавати або дарувати протягом 5 років.

Для отримання ваучера необхідно:

- подати заяву через застосунок Дія, ЦНАП або нотаріуса;

- після схвалення комісією сума ваучера фіксується у Реєстрі пошкодженого та знищеного майна;

- подати звернення про бронювання коштів у застосунку Дія;

- протягом 60 днів після підтвердження бронювання обрати нерухомість та укласти договір купівлі-продажу у нотаріуса. Кошти перераховуються безготівково продавцю або банку.

Цей матеріал має інформаційний характер. Якщо у вас виникли проблеми зі збором необхідних документів або ви хочете отримати роз’яснення щодо вашого конкретного випадку, телефонуйте за номером урядової гарячої лінії 1545.

Зарубіжний страховий стаж для української пенсії

Мільйони громадян України через війну змушені перебувати за межами держави. Проте робота за кордоном не означає втрату пенсійного стажу. Він може бути зарахований до страхового стажу в Україні. Страховий стаж – це період, протягом якого за людину було сплачено страхові внески. Головний принцип простий: якщо ви працювали офіційно і за вас сплачували внески до пенсійної системи іншої держави, то ці періоди можуть бути враховані для визнання права на українську пенсію за віком. Цей період роботи повинен визнаватися страховим або трудовим стажем у тій країні, де ви працювали, і має бути підтверджений документами відповідної держави.

Умовно можна виділити три рівні захисту пенсійних прав.

1.     Українське законодавство гарантує зарахування підтвердженого іноземного стажу для визначення права на пенсію за віком.

2.     Наявні двосторонні міжнародні угоди про пенсійне забезпечення визначають, хто і в якому обсязі платитиме пенсію.

3.     Страховий стаж нараховується за внутрішніми правилами кожної країни – це формула розрахунку, мінімальні розміри, індексація тощо.

Важливо враховувати кілька моментів:

• угоди зазвичай поширюються на пенсії за віком, по інвалідності та у зв’язку з втратою годувальника;
• спеціальні пенсії (за вислугу років, деякі професійні, чорнобильські) найчастіше не охоплюються міжнародними домовленостями;
• нові правила дозволяють зарахувати також стаж, набутий у країнах, з якими нема угод про пенсійне забезпечення;
• страховий стаж, набутий за межами України, враховується лише для набуття права на пенсію і, як правило, не впливає на розмір виплат.

Україна уклала міжнародні договори з 15-ма країнами за двома принципами, які кардинально відрізняються підходом до нарахування пенсій.

Пропорційний принцип: співпраця з ЄС. Угоди укладено з Болгарією, Естонією, Латвією, Литвою, Іспанією, Польщею, Португалією, Словаччиною та Чехією – загалом 9 держав Євросоюзу. Згідно з договорами:

• кожна країна самостійно нараховує та виплачує пенсію за стаж, набутий на її території;
• українська пенсія складається з частин від різних держав;
• кожна частина розраховується за національними нормами та правилами відповідної країни;
• виплати здійснюються за місцем проживання пенсіонера;
• при переїзді між країнами набуті права зберігаються.

Призначення таких виплат відбувається після обміну документами та інформацією між Пенсійним фондом України (ПФУ) і пенсійним відомством іншої держави.

Наприклад: якщо ви працювали 15 років в Україні й 10 років у Польщі, то отримуватимете дві частини пенсії – українську (за 15 років) та польську (за 10 років) – кожну за відповідними національними стандартами.

Територіальний принцип: угоди з сусідніми країнами. Країни-учасниці – Азербайджан, Грузія, Молдова, Угорщина, Румунія та Монголія (загалом 6 держав). У цьому випадку:

• країна проживання бере на себе всі витрати на пенсійне забезпечення;
• стаж з інших країн зараховується повністю при призначенні пенсії, і ви отримуєте одну пенсію від країни;
• при переїзді відповідальність переходить до нової країни проживання;
• потрібна довідка про внески з 2004 року;

Наприклад: якщо ви працювали в Україні та Молдові, а потім переїхали до Румунії, то Румунія буде виплачувати вам пенсію згідно зі своїм законодавством, враховуючи весь стаж із трьох країн.

Підстава для виходу на пенсію в Україні – наявність необхідної кількості страхового стажу, а не досягнення 60-річного віку. У 2026 році:

• для пенсії після 60 років необхідно мати не менше 33 років страхового стажу;
• для виходу на пенсію після 63 років – мінімум 23 роки;
• для пенсії після 65 років – щонайменше 15 років.

Слід врахувати, що Пенсійний фонд України не отримує даних про роботу за кордоном автоматично. Майбутній пенсіонер повинен самостійно ініціювати цей процес. Без поданої заяви та підтверджувальних документів іноземний стаж просто не буде врахований.

Для зарахування іноземного стажу людина має надати до територіального органу Пенсійного фонду України відповідні документи. Йдеться про довідки з місця роботи, трудові договори, виписки чи інші офіційні документи, які підтверджують, що період роботи був зарахований до страхового стажу у відповідності до законодавства цієї держави.

Такі документи визнаються дійсними в Україні за умови легалізації, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами. Інформацію про порядок легалізації можна отримати на офіційній сторінці посольства України в країні їх видачі. Якщо ж поданих документів недостатньо або вони відсутні, слід подати заяву до територіального органу Пенсійного фонду, а він направить запит через Міністерство закордонних справ України до органів пенсійного забезпечення іншої держави.

Отже, треба працювати офіційно та зберігати всі документи, що стосуються роботи і сплати страхових внесків за кордоном, не сподіватися на автоматичне врахування стажу без документів і не відкладати оформлення довідок до виходу на пенсію, а активно збирати й готувати документальну базу.

Є ще один спосіб накопичення страхового стажу. Це добровільна сплата внесків до Пенсійного фонду України. Для цього треба бути зареєстрованим у Реєстрі застрахованих осіб і не бути пенсіонером. Внески сплачувати можна навіть якщо ви офіційно працевлаштовані за кордоном або взагалі не маєте доходу в Україні. Добровільні внески можна сплачувати не лише за себе. Наприклад, діти можуть сплачувати за батьків.

Розмір і частота платежів ви визначаєте самостійно. Однак щоб місяць зарахувався до стажу, сума за місяць має бути не меншою за мінімальний страховий внесок – 22% від мінімальної зарплати. Для цього на порталі Пенсійного фонду потрібно обрати розділ «Договір на добровільну участь», заповнити форму та підписати її кваліфікованим електронним підписом. Після цього вносите платежі у зручний час – карткою.

Цей матеріал має ознайомчий характер і не є юридичною консультацією. У разі потреби у правовій допомозі або тлумаченні законодавства слід звернутися до кваліфікованих юристів, які спеціалізуються на пенсійному праві.

Кирило і Мефодій – слов’янські первоучителі та просвітителі

 

Щороку 24 травня в Україні та інших слов’янських країнах відзначається День слов’янської писемності і культури, встановлений на честь наших первоучителів Кирила і Мефодія – творців слов’янської писемності, покровителів Європи. Їхня діяльність стала основою розвитку самосвідомості слов’ян, ввела їх у коло освічених народів, сприяла формуванню власних літературних мов, розвитку культури, освіти. Можливість творити рідною мовою стала також поштовхом для розвитку науки і техніки наших країн.

Свято має статус державного або офіційного в багатьох країнах, де використовують кирилицю або вшановують слов’янську культурну спадщину. У Болгарії це День болгарської освіти, культури та слов’янської писемності й один із найважливіших державних вихідних, у Північній Македонії – також державне свято і вихідний, в Україні, Сербії, Чорногорії цей день відзначається на офіційному рівні. У Польщі  проводяться культурні та релігійні заходи, хоча польська абетка побудована на основі латиниці.

Найбільше Кирила і Мефодія шанують у Чехії та Словаччині. Проте День святих Кирила і Мефодія (Den slovanských věrozvěstů Cyrila a Metoděje) там відзначають 5 липня. І на це є причини. Справа в тому, що свою діяльність Кирило і Мефодій з учнями розпочали у Моравії (нині це Чехія), куди їх відправив візантійський імператор Михайло ІІІ на прохання моравського князя Ростислава. Точна дата їх прибуття до Моравії не відома. Відомо лише що це сталося навесні чи влітку 863 року. Франкська імперія, західний сусід, завжди намагалася чинити свій вплив на моравців. Ростислав же прагнув самостійності і християнізації своєї країни. Місія братів була успішною, хоча й нелегкою. Вони проповідували православну віру. Для цього Кирило створив першу слов’янську абетку, яку назвав глаголицею і переклав старослов’янською мовою низку богослужебних книг, бо вважав, що «просвіщати народ без письмен його мови однакове, що намагатися писати на воді!». Брати зіткнулися з несамовитим опором баварських священників, які не хотіли створення писемності для слов’ян і не допускали можливості славити Бога слов’янською мовою. Вони наголошували, що є лише три мови, якими належить прославляти Бога у книгах: іврит, грецька й латина. Священнослужителі у ті часи мали дуже великий вплив на владу, політику і розуміли, що неосвічений народ, який не має своєї писемності, легше тримати у покорі, використовуючи для своєї вигоди його трудові й інтелектуальні ресурси.

Принісши православ’я на терени нинішніх Чехії та Словаччини, Кирило і Мефодій сприяли об’єднанню окремих племен у єдину спільноту, заклавши цим основи державності майбутньої Чехії, і зробили приблизно те ж саме, що княгиня Ольга та князь Володимир зробили для українців. Вони також за допомогою християнства об’єднали розрізнені племена, які мешкали на території нинішньої України і цим самим сприяли становленню державності України. Але після смерті Кирила а потім Мефодія латинське богослужіння знову набуло поширення у Моравії. Їхні учні були ув’язнені або вигнані й вирушили в інші слов’янські країни. Вони продовжили справу своїх учителів, і, як вважається, створили кирилицю, яка стала використовуватися частіше, бо букви у ній були простішими для написання, і яка стала основою для абетки багатьох слов’янських народів, у тому числі й українського.

Основа чеської абетки – латиниця. Та Кирило і Мефодій для чехів – це просвітителі, які заклали основи писемності, культури і християнства на їхніх землях, ті, хто історично об’єднав чехів із візантійсько-слов’янською культурною традицією, чия діяльність стала противагою впливу баварського духовенства й закріпила слов’янську ідентичність чехів. 5 липня, символічна річниця прибуття просвітителів до Моравії, поєднується з 6 липня – Днем пам’яті Яна Гуса (Den upálení mistra Jana Husa) – духовного лідера і національного героя для чехів, символа чеської непокірності, моральності та прагнення до свободи. Ян Гус відстоював використання чеської мови у богослужіннях, за його ініціативою в Чехії почали писати літературні твори чеською, а не латинською мовою, він проповідував ідеї про рівність перед Богом і право на свободу віросповідання. За це католицькі священники звинуватили Яна Гуса у єресі й 6 липня 1415 року спалили на багатті. У Тараса Шевченка є поема «Єретик», яка розповідає про цю подію. Ці два дні у Чехії – державні свята й вихідні.

Кирило (мирське ім’я Костянтин) і Мефодій (мирське ім’я Михаїл) канонізовані Східною (православною) церквою та названі рівноапостольними, а також зараховані до святих Західною (католицькою) церквою.

Вшанування братів у Чехії має давню традицію, яка почалася ще в 1349 році. У багатьох містах країни є пам’ятники слов’янським просвітителям. Найвідоміший із них – пам’ятник на горі Радгошть (Radhošť) у Моравсько-Сілезьких Бескидах, скульптурна група святих на Карловому мосту у Празі, а також собори й костели на честь святих братів. Так, кафедральний собор святих Кирила і Мефодія, розташований на вулиці Ресслова (Resslova), – це головний православний храм Праги. Він відомий як місце останнього бою чеських та словацьких патріотів, які в 1942 році вбили Рейнхарда Гейдріха.

У Празі є також костел святих Кирила і Мефодія (Kostel svatých Cyrila a Metoděje), розташований на Карлінській площі (Karlínské náměstí). Це одна з найбільших культових споруд Праги. Храм збудований у неороманському стилі й належить римо-католицькій церкві. Він був освячений у 1863 році – на честь тисячоліття приходу братів-просвітителів до Моравії. Кошти збирали по всій Австро-Угорській імперії, а у побудові костелу брали участь найвидатніші зодчі країни. Споруджений із тесаного каменю, оточений деревами, яким більше ніж півтора століття, він привертає увагу довершеністю форм і органічно вписується у навколишнє середовище. Над входом – рельєфна композиція із зображенням Ісуса Христа й Кирила та Мефодія, а над нею в арках-нішах установлені фігури десяти святих чеських покровителів і Спасителя. У самому храмі обабіч від головного входу стоять величні дерев’яні скульптури слов’янських просвітителів. Неповторне враження справляє внутрішнє оздоблення костелу – барельєфи, скульптури, фрески зі сценами із життя Ісуса Христа, Діви Марії та святих, вітражі, витончений орнамент на стінах і колонах костелу. Вони створені відомими чеськими митцями ХІХ століття і свідчать про талант і художній смак майстрів.

Вшанування святих рівноапостольних Кирила і Мефодія символізує цивілізаційне торжество слов’янства, його національну самобутність і дає розуміння, що лише невтомна просвітницька праця, освячена християнською любов’ю, приносить щедрі плоди, здатні служити людям тисячоліттями.