Незламна Марія

Ми мало замислюємося  над тим, хто такі люди похилого віку, чим маємо завдячувати їм. Передусім, це люди, які піднялися на вершини життя, з яких воно бачиться більш реальним, без оман. Їхнє найбільше  багатство – досвід, знання, вміння, мудрість.

Чернігівський центр по роботі з людьми з особливими потребами, що діє при відділі абонемента Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка, опікується мешканцями геріатричного пансіонату нашого міста. В пансіонаті живуть люди з важкой долею. По тим чи іншим причинам  вони залишились без допомоги близьких. Самотність, відсутність спілкування, байдужість – все, що залишилось цім людям.

Знайомство з цікавою жінкою, учасницею війни, колишньою партизанкою –  Марією Василівною Митрофановою, не залишило без уваги бібліотекарів нашого центру. Їі доля, схожа з багатьма долями наших мам, бабусь – це ще одна цікава сторінка  історії нашого народу, нашої країни.

  За участь у бойових діях наша героїня була нагороджена 11 урядовими нагородами, серед них – орден Богдана Хмельницького, орден Бойової Слави. Нажаль, багато з них зникли невідомим чином.

Марія Василівна була зв’зною у партизанському загоні, зазнала тортур у фашистському полоні. Тільки диво врятувало її від шибениці.

 Після війни працювала у військовому шпиталі, потім навчалась у залізничному училищі, медичному інституті. Завжди усміхнена, привітна, усе треба встигнути, усім потрібна. Одним словом, незламна жінка.

Непомітно промайнули роки, прийшла ніким неочікувана старість.

Важка хвороба, самотність змусили жінку звернутися до геріатричного пансіонату, де вона зараз і перебуває. На перший погляд умови чудові: окрема кімната, ліжко, холодильник, за пацієнткою наглядають медичні працівники, лікують. Марія  Василівна не скаржиться. Хоча в очах смуток, обличчя  забуло, що таке посмішка. 

Розповідь цієї жінки можна слухати годинами. Незважаючи на свій вік (у цьому році їй виповнилось 92роки)  наша героїня пише вірші, читає їх на пам’ять.

 За освітою наша героїня – лікар-гомеопат. Вона сподівається, що її знання, про лікування  хвороб травами, залишаться людям. Цікавих порад дійсно багато. Ще є у Марії Василівни мрія, щоб знайшлась добра, порядна людина, взяла її під опіку, і вона знов опинилася б у своїй рідній домівці. Ми сподіваємось, що так і трапиться і наша наступна зустріч буде з іншою людиною: усміхненою та щасливою.

Автор:

бібліотекар відділу

абонемента Лаврентьєва Н.Б.