До ювілея Ги де Мопассана

Творчість і життєвий шлях французького письменника

До 170 річчя ювілея видатного французького  письменника Гі де Мопассана

Гі де Мопассан, повне ім'я Анрі Рене Альбер Гі (фр. Guy de Maupassant; 5 серпня 1850, замок Міроменіль поблизу Турвіля-сюр-Арк, Приморська Сена — 6 липня 1893, Париж) — французький письменник, якого вважають натуралістом і декадентом, відомий в основному завдяки своїм новелам. Його творам властиві сильні акценти іронії, сатири і суспільної критики.

 Родина Мопасанів походить з Лотарингії, предки Гі де Мопассана оселилися в Нормандії (сучасний департамент Приморська Сена) в середині 19 ст. Батько Мопасана, Гюстав де Мопасан (Gustave de Maupassant), одружився в 1846 році з Лорою ле Пуатвен (Laure le Poittevin), панянкою з класу середьної буржуазії. Разом зі своїм братом Альфредом Лора приятелювала з Гюставом Флобером, сином хірурга з Руану, якому судилося серйозно вплинути на життя її сина. Лора була дівчиною непересічної літературної культури, захоплюючись класичною літературою, особливо Шекспіром. В 1856-му році вона народила Ерве, молодшого брата Гі. Розлучившись із своїм легковажним чоловіком в 1860-му, вона переїхала з обома синами до Етретату (Лора, як і її чоловік, переживе обох своїх синів).

 У віці тринадцяти років Гі став вихованцем Екклезіастичної школи в Івто (Institution ecclésiastique d'Yvetot) за бажанням своєї матері. Саме там він почав писати вірші. З самого початку свого католицького виховання він виявив категоричне несприйняття релігійних постулатів, що призвело до його виключення із закладу, після чого він вступив в Руанський ліцей, де проявив себе обдарованим учнем, захопившись поезією та беручи участь в багатьох театральних п'єсах. В цей час він зблизився з Луї Буіле (Louis Bouilhet) та, особливо, з Гюставом Флобером, учнем якого він став. В 1868-му на канікулах в Етретаті Мопассан врятував від потопель англійського поета Чарльза Алджернона Суінберна (Charles Algernon Swinburne), який на ознаку вдячності за його сміливість запросив його на вечерю. Мопассан побачив в цьому руку долі, тема, яку він використав пізніше…

Бакалавр в галузі письменства в 1869, він вирушає вивчати право в Париж за порадою своєї матері та Флобера. Але війна, що почалася, змушує його змінити свої плани - в 1870-му він записується добровольцем у французьку армію. Під час служби спочатку в інтендантстві, а потім в артилерії, він відступає разом з норманськими арміями перед натиском німецьких військ. Після війни він оплачує свою заміну у військах і залишає Нормандію для того, щоби надовго влаштуватися в Парижі.

 
В Парижі молодий Мопассан працює службовцем десять років - спочатку в Морському міністерстві, а потім в Міністерстві громадської освіти, куди він був переведений в 1878-му році. Вечорами він з головою занурюється в літературну працю. Протягом цих десяти років головною його розвагою були прогулянки на човні Сеною, завжди в галантній компанії, щонеділі та під час відпустки.

Гюстав Флобер бере Мопассана під свою опіку і стає для нього наставником в літературі, направляючи його дебютні кроки в журналістиці та літературі. У Флобера він знайомиться з Тургенєвим та Емілем Золя, а також з численними письменниками, що належать до шкіл натуралізму та реалізму. Він пише багато віршів та коротких п'єс.

В кінці 1877-го року у Мопассана діагностують сифіліс. Ця хвороба, що врешті-решт стала причиною смерті письменника, повсякчас отруюватиме його життя, попри його гумор: "У мене сифиліс! Нарешті справжній! (…) І я тим горджуся, чорт забирай, і зневажаю всіх буржуа".

Мопассан починає публікуватися в багатьох відомих газетах, таких, як Le Figaro, Gil Blas, Le Gaulois та L’Écho de Paris, потім присвячує свій вільний час написанню романів та новел. Флобер заохочує його до публікації в 1879-му році першої невеличкої книги під назвою "Історія минулих часів" (Histoire du vieux temps).

Зблизившись з Золя, в 1880-му році Мопассан бере участь в зборах письменників-натуралістів "Вечори Медану" (Les Soirées de Médan), де презентує свою першу новелу "Пампушка" (Boule de Suif) яка відразу стає гучним успіхом і яку Флобер характеризує як "безсмертний шедевр". В тому ж році раптова смерть Флобера залишає письменника сам-на-сам з долею.

Десятиріччя 1880-1890 стає набільш плідним період життя Мопассана: він публікує шість романів, більше трьохсот новел та кілька мандрівних нарисів. Прославившись завдяки своїй першій новелі, він методично працює, продукуючи щорічно два, а подеколи й чотири томи творів. Його справи ідуть добре і, долучаючись до його таланту, роблять його багатим.

В 1881-му він публікує свою першу збірку новел під назвою "Будинок Тельє" (La Maison Tellier), яка перевидається дванадцять разів протягом двох років. В 1883-му Мопассан закінчує свій перший роман, праця над яким тривала шість років, починаючи з 1877го: "Життя" (Une vie), 25 тисяч примірників, якого продано менше, ніж за рік. Лев Толстой сказав про цей роман: "Це найбільший шедевр французької літератури з часів "Знедолених".

В 1883-му році  Жозефіна Літцельман (Joséphine Litzelmann) народжує йому сина, якого він не визнає. В наступному році народжується дівчинка, пізніше, в 1887-му - знову хлопчик, які так само не були ним визнані. В 1884-му Мопассан переживає роман з графинею Еммануелою Потоцькою (Emmanuela Potocka), багатою світською дамою, обдарованою зовнішньо та внутрішньо. В жовтні того ж року він починає писати "Любий друг" (Bel Ami).

В своїх романах Мопассан концетрує різноманітні думки та спостереження зі своїх новел. Його другий роман "Любий друг" (Bel Ami), виданий в 1885-му році, перевидавався тридцять п'ять разів протягом чотирьох місяців. З-під його плодючого пера виходять твори, що вирізняються стилем, та описом, загальним світоглядом та проникненням в деталі... Трьома роками пізніше (в 1887-1888) він створює роман, який деяки критики вважають його найкращим творінням - "П'єр та Жан" (Pierre et Jean).

Його природня несхильність до публічного життя та слабке здоров'я ведуть його до усамітнення, роздумів та медитації. Він відправляється в довгі мандри до Алжиру, Італії, Англії, в Бретань та Овернь, на Сицілію і кожна подорож для нього перетворюється на нові нотатки та репортажі для преси. Він відправляється в круїз на своїй яхті під назвою "Любий друг" (Bel-Ami), що отримала цю назву завдяки однойменному роману. Цей круїз, під час якого він відвідав Канни та Сен-Тропе, надихнув його на створення новели "На воді". Куди б він не їхав, рухливе життя та жага простору, часто-густо необхідні, аби забути хворобу, що мучить його, не заважають йому заводити приязні стосунки з тогочасними літературними особистостями, напиклад, Александром Дюма-сином.

Мопассан залишається друзями із Золя та Тургенєвим, натомість його стосунки з братам Гонкурами погіршуються: його щирість та гострий погляд на суспільство погано уживаються із атмосферою пліток, скандалів та заздрісної критики, яку брати створили навколо себе під виглядом літературного салону. Розбіжності з Гонкурами починаються під час підписки на монумент на честь Флобера.

Протягом останніх років життя у Мопассана розвинулася хвороблива любов до власної самотності, постійний страх смерті та певний вид параної, ймовірно із-за генетичної схильності - його мати страждала від депресій, його брат помер божевільним, але, скоріше за все, завдяки сифілісу, яким він заразився в молоді роки. Мопассан почувається та поводиться дедалі гірше, його психічний та ментальний стан постійно постійно погіршується, консультації лікарів не приносять користі. В серпні 1890-го він розпочинає писати "Незнайому душу" (L'Âme étrangère), яка так і не буде закінченою. В 1891-му він починає роман "Благовіст" (L'Angélus), який так само ніколи не буде закінченим. 31-го грудня він надсилає прощального листа доктору Казалі (Cazalis) з останніми в його житті рядками.

В ніч на 2 січня 1892 року Мопассан спробував накласти на себе руки, але служник підмінив кулі в його пістолеті на холості. Після цього він розбив вікно і намагався перерізати собі горло. 6-го січня Мопассан був поміщений в клініку доктора Еміля Бланш, де й помер від загального паралічу за місяць до сорока трьох років, 6-го липня 1893-го року, після вісімнадцяти місяців майже повної нестями. Похований на цвинтарі Монпарнас в Парижі (26-а секція).

За кілька років до цього Мопассан написав: "Я увійшов в літературу, як метеор, я залишу її, як блискавка"

мопасан

Список літератури:

Мопассан.  Ибранные романы [Текст] : в 2 т. / Ги де Мопассан. - Москва : Художественная литература, 1974.
   Т. 1 : Жизнь ; Милый друг : пер. с фр. / [примеч. Е. Евниной]. - 1974. - 524, [2] c.

    Мопассан, Ги де. Милый друг [Текст] : роман / Ги де Мопассан. - Харьков : Клуб Семейного Досуга, 2019. - 350 с.

Гузь, О. О.  Новела Гі де Мопассана "Місячне сяйво" : [урок] [Текст] / О. О. Гузь // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2012. - № 12. - С. 31-33

  Пославська, В. А.  Степан Радченко (В. Підмогильний "Місто") і Жорж Дюруа (Гі де Мопассан "Любий друг") : психологічні паралелі [Текст] / В. А. Пославська // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2011. - № 19-21. - С. 17-19.

Кузьмицька , Світлана.  Чи виправдовує мета засоби? Фрагмент уроку за новелою Гі де Мопассана "Пампушка" [Текст] / Світлана Кузьмицька // Всесвітня література в сучасній школі. - 2012. - № 10. - С. 27-28.

  Гузь, О. О. Новела Гі де Мопассана "Пампушка". 10 клас [Текст] / О. О. Гузь // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2011. - № 6. - С. 37-39.

    Каніболоцька, О. А. Використання аудіокниг у процесі вивчення прецедентних художніх творів світової літератури. На матеріалі новели Гі де Мопассана "Намисто" [Текст] / О. А. Каніболоцька // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2012. - № 6. - С. 24-27.

Мопассан, Ги де  Монт-Ориоль [Текст] : кн. для чтения на фр. яз. / Мопассан Ги де ; подгот. текста, примеч. и слов. О. П. Панайотти. - Санкт-Петербург : КАРО, 2008. - 413, [2] с.

             Мопассан, Ги де  Монт-Ориоль [Текст] / Ги де Мопассан ; Пьер и Жан : [романы : пер. с фр.] / Ги де Мопассан ; [предисл. А. И. Пузикова]. - Москва : Правда, 1984. - 429, [2] с.

Мопассан, Ги де "Пышка" и другие рассказы [Электронный ресурс] : аудиокнига / Ги де Мопассан ; текст читают: А. Хорлин, А. Зарецкий. - Киев : Сидиком, 2007.