«Мої дні – це тканина з чудних контрастів: я живу плачучи, я плачу сміючись. Бажаючи плакати, я смішу інших», – зробив гірке зізнання поет в епіграфі до байки «Тюхтій та чванько». Чому він так написав, дізнаєтеся, прочитавши книгу Юлії Коляди та Ігоря Коляди «Петро Гулак-Артемовський».
821.09(477)
Г 94
Петро Гулак-Артемовський [Текст] / Ігор Коляда [та ін.]. – Харків : Фоліо, 2019. – 118, [2] с.
Серед тих, хто продовжив реалістичні традиції Івана Котляревського, хто закладав основи нової української літератури, почесне місце належить Петрові Гулаку-Артемовському (1790–1865). Він створив чимало романтичних балад, віршованих і прозових послань, перекладів, віршів побутового характеру, проте здобув популярність перш за все як байкар-новатор. Використовуючи скарби українського фольклору, його гумор, художні засоби, народну розмовну мову, поет створив та поширив жанр байки і приказки, випробувавши, по суті, всі найголовніші різновиди цього жанру – від байки-казки Ж. де Лафонтена та І. Хемніцера до класичної байки І. Крилова.
Немає коментарів:
Дописати коментар