Рідна
мова – це мова, яку людина засвоює з раннього дитинства без спеціального
навчання; мова, якою кожен із нас мислить, прилучається до загальнолюдських
цінностей. Ми стаємо свідомими, опановуючи мову своїх батьків. У художній
літературі усіх народів світу рідна мова дає відчуття рідного краю,
батьківського дому, материнського тепла, своєї вітчизни і сприймається не лише
як засіб спілкування, знаряддя формування думок, а значно ширше – як одне з
головних джерел патріотичних почуттів. У нинішній, воєнний час, українці усвідомлюють це як ніколи
раніше. Максим Рильський писав: "Мова – це втілення думки. Що багатша
думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її!".
21 лютого у всьому світі відзначається Міжнародний день рідної мови.
Його запроваджено для підтримки мовного
й культурного різноманіття і багатомовності рішенням ХХХ сесії Генеральної
конференції ЮНЕСКО 1999 року, для вшанування пам'яті студентів, що загинули під час демонстрації у Дацці. Молоді люди
протестували проти рішення уряду Пакистану проголосити урду єдиною державною
мовою в той час як переважна більшість населення країни розмовляла
бенгальською. В Україні цей день відзначають починаючи з 2002 року.
Історія мов деяких народів світу налічує тисячі років. Так, мова
басків простежується понад двадцять тисяч років, нинішня державна мова Китаю
(мандаринська) за одними даними існує десять, за іншими – шість тисяч років.
Мова давніх єгиптян лише на письмі відома понад чотири тисячі років. І таких
мов надзвичайно багато. Українська також належить до найдавніших мов
світу. Тисячі обрядових пісень українців – колядки, щедрівки, веснянки,
весільні пісні, інші зразки усної народної творчості – походять іще з часів язичництва,
коли наші предки були сонцепоклонниками. У писемних пам'ятках вона фіксується
починаючи від I тисячоліття до н. е. і аж до рукописів Руси-України ХІ–ХІІІ ст.
Є також низка історичних фактів, які дають можливість простежити витоки
української мови чотири-шість тисяч років тому. Українська мова, як і мова
кожного народу, – живий організм, вона розвивається, змінюється. З плином часу у
ній з'являються нові слова, поняття, але вона залишається цілісною у своїй основі
і розвивається за законами, притаманними лише їй, а рідне слово є оберегом для народу.
Воно таїть у собі надбання віків, пам'ять нації, оберігає і передає духовні
скарби поколінь. Мова об'єднує людей в одне ціле. І наше ставлення до рідної
мови формує ставлення світової спільноти до нас як до нації, тому слід твердо
відстоювати власні мовні інтереси. Зберігати й розвивати рідну мову – це
будувати незалежну, справді вільну країну, виховувати гідних представників
свого народу і пишатися своєю Батьківщиною.