Творчість Лариси Денисенко – особливе явище в сучасній українській літературі. Пані Лариса пише романи, детективи, новели, есеї, твори для дітей. Цілеспрямована, розумна, з сильним характером і активною життєвою позицією. Правозахисну діяльність поєднує з літературною творчістю. У творах для дорослих авторка досліджує психологію стосунків, соціальні проблеми, а для дітей створює як художні, так і пізнавальні книжки, що допомагають розібратися у складних життєвих ситуаціях, дізнатися про права людини, вчать бути толерантними.
Лариса Володимирівна Денисенко народилася 17 червня 1973 року в Києві. З самого дитинства була дуже активною та мала найрізноманітніші інтереси: займалася музикою (8 років грала на піаніно), співами, танцями, любила спорт. Підлітком навіть побула моделлю у В’ячеслава Зайцева. При цьому добре вчилася і мала багато друзів. Скрізь устигала, бо їй то було цікаво.
Лариса Денисенко закінчила юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Центральноєвропейський університет у Будапешті, курс законопроєктування при Міністерстві юстиції Нідерландів. Працювала директоркою Департаменту міжнародного права Міністерства юстиції України, радницею міністра юстиції, науковою консультанткою парламентських комітетів, очолювала національне відділення міжнародної антикорупційної організації Transparency International Одним із найбільших досягнень свого життя за цей період вважає підготовку до ратифікації повного пакету документів Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якого громадяни України можуть обстоювати свої права в Європейському суді з прав людини у Страсбурзі.
Вона є авторкою і співавторкою посібників та альманахів із різноманітних правових питань. Спробувала себе ще й у ролі авторки та ведучої на телебаченні, працювала як сценаристка на телевізійних проєктах.
Її перший роман «Забавки з плоті та крові», написаний у 2002 році, отримав Гран-прі на конкурсі «Коронація слова». Майбутня письменниця просто вирішила випробувати себе, і через два тижні з’явився роман із новел. До речі, журі «Коронації слова» не повірило, що книжка написана жінкою. Вони думали, що історію про кохання сліпої дівчини та юнака, що любив перевдягатися жінкою, написав хлопець-студент, а тут прийшла пані юристка бальзаківського віку.
Лариса Денисенко написала понад десяток романів та повістей для дорослих, багато книжок для дітей. Її твори друкуються у збірках різних жанрів і тематики.
Пані Лариса каже, що пише лише про те, що відчуває чи знає. Тому її герої у більшості своїй успішні люди. Вони працюють у державних установах, солідних фірмах – як українських, так і зарубіжних. Часто бувають за кордоном, у відрядженнях, але можуть і просто поїхати, майже як у сусіднє місто. Наприклад, коханий однієї з героїнь був у Парижі по роботі, дуже засумував і попросив негайно до нього приїхати. Вона одразу ж зірвалася їхати, але не змогла, тому що не було квитків.
Письменниця називає себе «пилососом» за стилем життя, бо все постійно підмічає – цікавих людей, ситуації – і використовує все у своїх творах. Та і як адвокатка багато чого бачила. Лариса Володимирівна каже, що їй подобаються люди-диваки. І своїх героїв вважає дещо дивними, дивовижними. І справді, таких нема у жодного письменника. На роботі вони, мабуть, поводяться так, як це прийнято, інакше не були б успішними, а поза роботою зовсім інші. З ними трапляються різні пригоди, а їхні бешкети межують з хуліганством.
У книжках Лариси Денисенко багато надзвичайно цікавих персонажів, характерів. Навіть другорядних героїв вона описує докладно. А правдивості образам додають історії, які на перший погляд здаються абсурдними. Так, одна з героїнь, розповідаючи про свого друга, називає його досвідченою наволоччю і захоплюється ним. Свого часу, мешкаючи у Франції, цей чоловік примудрився відсудити у однієї бабці п’ять тисяч франків тільки за те, що її песик трохи погриз його черевик. Були й інші схожі історії. Але такий він лише для чужих. Своїм же допомагає безкорисливо.
У творах Лариси Денисенко розкидані судження, спостереження, які запам’ятовуються і викликають різні почуття. Так, роздуми одного з героїв про те, як несправедливо, що є багато пісень про голубів і жодної – про білок, цих симпатичних, спритних, пухнастих і дуже приємних тваринок, не можна читати без сміху, а зауваження про те, що синички – українські пташки, але не тому що в їхньому забарвленні є жовтий колір, а тому що вони люблять сало, викликає легку усмішку. І зовсім інші емоції відчуваєш від розповіді про лікарку, дитячого хірурга, яка всі життєві неприємності, творчі невдачі вимірює хвилинами перебування в дитячій хірургії. Будь-яку прикрість вона переводить саме в такий вимір. Не щастить у коханні – три хвилини в дитячій хірургії, зірвали прем’єру – 15 хвилин, помер хтось із літніх родичів – пів години в дитячій хірургії. Або спогад однієї з героїнь про те, що коли вона вчилася у виші (це було в радянські часи), знання іноземної мови «обкатували» з туристами з інших країн. Але возили їх до російських провінційних містечок, бо в Україні, бачте, крім Києва показати нічого.
Письменниця має класне почуття гумору та вишуканої іронії: «кумедна клишонога жіноча надія: а раптом він повернеться?». Або: «плакала як стара діва під час перегляду сентиментального фільму, де невродливій і не дуже молодій жінці пощастило знайти своє трепетне кохання».
Про деякі її твори думають, що вони написані чоловіком. Сама пані Лариса каже, що адвокатське середовище здебільшого чоловіче, а вона вміє слухати і робити висновки. А коли починає писати книжку, то відчуває, ким буде – чоловіком чи жінкою. І тоді в голові все перебудовується. У деяких її романах, можливо, забагато сексу та алкоголю, та й викликають ці твори різні почуття – від захоплення, коли книжку «ковтаєш», до досади – «ну як так можна?». Але безперечним є майстерне поєднання гумору – як «чорного», так і світлого, комізму, іронії, гротеску, сарказму, соціальної сатири з глибоким психологізмом.
Лариса Денисенко наразі активно поєднує правозахисну, журналістську, літературну та громадську діяльність. Як адвокатка-практик особливу увагу приділяє захисту прав жінок, протидії домашньому насильству, а також юридичній допомозі постраждалим від сексуального насильства під час війни. Пані Лариса пише авторські колонки, есеї та аналітичні матеріали для українських і міжнародних медіа, де порушує гострі суспільні теми, пов’язані з війною, мобілізацією, інформаційними операціями ворога та правами людини.
Пропонуємо до вашої уваги твори Лариси Денисенко, які можна взяти у відділі абонемента Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Софії та Олександра Русових.
821(477)
Д 33
Денисенко Л. В. Відлуння: від загиблого діда до померлого : роман / Лариса Денисенко. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 317 с.
Марта, головна героїня роману, дізнається, що її дід, якого вона вважала загиблим у часи Другої світової війни та похованим десь на Житомирщині в Україні, насправді всі ці роки перебував у божевільні й нещодавно помер. Для дівчини це стає шоком, тим паче що раніше, коли Марта і її брат були ще підлітками, вони разом з батьками відвідували дідову могилу. Марта вирішує дізнатися, що насправді сталося з її дідом, бароном Отто фон Вайхеном, офіцером Рейху, і для цього їде в Україну. Збираючись подорожувати й під час подорожі дівчина розкриває багато невідомого в собі, своїх родичах, оточенні. Так, Марті допомагає нова подруга її хлопця. Ситуація досить дивна, адже стосунків з ним Марта начебто і не переривала. Допомагає також брат її матері, успішний бізнесмен, який має знайомих в Україні. Згадувати його ім’я у родині заборонено, бо мати вважає, що той поховав свій художній талант, ставши успішним бізнесменом. А те, що він став таким завдяки своєму таланту художника, значення не має. Взагалі, читачі зустрічаються з багатьма цікавими персонажами, дізнаються багато неординарних історій із життя, а також про те, яким чином виявилися пов’язаними життя німецької юристки Марти фон Вайхен і українського фізика Марата Шевченка.
84(4УКР)
Д 33
Денисенко Л. В. Забавки з плоті та крові : новела з десяти частин / Лариса Денисенко. – Львів : Кальварія, 2006. – 188 с.
Один із героїв книжки, Ерік, який любить переодягатися в жіночий одяг і тоді називає себе Ерікою, знайомиться з Мірою – сліпою дівчиною, що співає під Андріївською церквою. На той момент він був Ерікою. Ішов дощ. Ерік допоміг дівчині дійти додому, і Міра запросила юнака до себе. Їм було цікаво спілкуватися, і Еріка з Мірою стали близькими подругами. Міра живе разом з братом, режисером, якого називає Рудий. Він трохи самовпевнений, як і будь-яка творча людина, але дуже любить Міру та піклується про неї. Тепер вони живуть утрьох. Удома частіше бувають Міра й Еріка. Рудий може не з’являтися по декілька днів. Оповідь ведеться почергово від імені Міри та Еріка. Кумедні карнавальні ситуації, в які потрапляють герої через переодягання і зміну гендерних ролей, викликають добрий усміх. Але, попри велику кількість гумору і гротеску, насамперед це зворушлива історія кохання. Закохавшись, головний герой остаточно стає Еріком. Події у книжці відбуваються влітку, під час канікул. А коли канікули закінчуються, то виявляється, що Ерік, якого насправді звуть Ернест, – не якась там легковажна особа, а солідний викладач господарського права.
84(4УКР)
Д 33
Денисенко Л. В. Кавовий присмак кориці : роман / Лариса Денисенко. – Київ : Нора-Друк, 2007. – 254 с.
У романі двоє головних героїв, які по черзі розповідають про себе. Аліса – невгамовна, живе, ні на кого і ні на що не зважаючи, дозволяє собі різні хуліганські витівки й авантюри та втягує в них Леся – свою повну протилежність, закоханого в неї з першого погляду. А от у Аліси таких почуттів нема. Юнак для неї – щось звичне, як та картина на стіні, що весь час перед очима. Коли подруга звернула увагу дівчини на те, що Лесь насправді симпатичний, розумний і міг бути не просто другом, Аліса глянула на нього наче іншими очима, довго плакала, але нічого вдіяти з собою не могла. Буває так, що дивишся на чоловіка й начебто все на місці – і красивий, і розумний, і багатий, а от не тягне до нього. Не синій птах, якого Аліса собі колись вигадала і якого тепер шукає. До того ж вона впевнена, що всі мають їй служити. Та коли намагаєшся використати когось, будь готова до того, що використовуватимуть і тебе. Тому її пошуки й намагання від чогось утекти більше схожі на алкогольно-сексуальні походеньки різними містами, країнами і навіть континентами. Леся ж, який живе лише своїм коханням-одержимістю до Аліси, власне життя мало цікавить. Він і професію собі обрав таку, яку хотіли батьки. Чи зможе Лесь позбутися цього нікому не потрібного почуття, цієї «скабки в серці»? І що станеться, коли Аліса нарешті зустріне, як вона думає, свій ідеал?
84(4УКР)
Д 33
Денисенко Л. В. Калейдоскоп часу / Лариса Денисенко. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2013. – 315 с.
Книга складається з десяти оповідань і повісті. Кожне з оповідань – це фіксація події в житті, яка розпочинається у непідходящий момент, а розв’язка, результат також несподіваний. Не те щоб happy end, але для героїні (а всі твори у книжці присвячені жінкам) складається непогано. Є історії, які можна назвати сентиментальними, коли робиш добро, не чекаючи винагороди, але все-таки одержуєш її. Як одна з героїнь, яка випадково знайшла вітальну листівку і вирішила віднести її адресатові, або інша, що допомогла юнакові, якому стало зле на вулиці. І в результаті кожна зустріла свою долю. Інші історії нагадують, що життя – вельми непередбачувана штука, коли радість виростає зі смутку, треба лише вірити й любити.
Повість називається «24: 33:42». Мова у ній – про батька, його нову жінку й сина. Назва замислювалася як годинниковий час, де години – вік сина, Макса, коли час іде повільно. Хвилини – вік жінки батька, Олександри (Макс називає її Клята Шу), коли час трохи пришвидшується, і секунди – вік батька, Євгена, коли час летить стрімко. Книга про те, як важко знайти порозуміння, адже одну й ту ж саму подію в житті кожен із героїв бачить по-своєму і так само про неї розповідає. Та за бажання завжди можна зрозуміти одне одного, прийняти і життя, і тих, з ким тебе зводить доля, такими, якими вони є.
84(4УКР)
Д 33
Денисенко Л. В. Корпорація ідіотів : роман / Лариса Денисенко. – Третє вид. – Київ : Нора-Друк, 2012. – 274 с.
Книгу авторка присвятила друзям, з якими її звела державна служба. У романі колоритно і з гумором розповідається про взаємини працівників одного з підрозділів державної установи – такого собі серпентарію однодумців. Отже. Головний герой, Стас, через власну дурість змушений був розлучитися з дружиною, втратив права на дитину й одного разу, за його словами, прокинуся на старому дивані у квартирі своїх батьків з чітким розумінням, що у нього нема роботи і майже нема грошей. Але, схоже, найбільше чоловікові дошкуляла втрата тестя – багатого бізнесмена, у якого Стас працював і тим самим забезпечував собі пристойний рівень життя. Хоча дружину свою він також любив. Тепер же Стас – державний службовець. Не можна сказати, що головний герой ні на що не здатний. Він знає англійську та іспанську мови, тесть раніше постійно відправляв зятя з різними дорученнями за кордон. Та й на новій роботі Стас намагається виконати те, що йому доручають, якомога краще, придумати щось оригінальне. Результат, щоправда, буває зовсім несподіваним. Авторка показує нам лаштунки державної служби, стосунки між тими, хто там працює. Як це вплине на головного героя та які висновки він зробить?
821(477)
Д 33
Денисенко Л. В. Майя та її мами : для дітей / Лариса Денисенко. – Київ : Видавництво, 2018. – 68 с.
Традиційна сім’я – це батько, мати, діти. Але родини бувають різними. Книжка побудована як розповіді четвертокласниці Майї про 16 своїх однокласників та їхні сім’ї. Так, разом із Майєю навчаються Соломія і Софійка, які з’явилися у батьків завдяки штучному заплідненню. Сім’я Раїса раніше жила у Криму, а Софійчина – в Луганську, до того ж у неї під час війни зник батько. Їхні сім’ї були змушені покинути свої домівки через окупацію. Кирило живе в дитбудинку, але має наставника, який піклується про хлопчину. Хтось із однокласників Майї живе лише з мамою, хтось – з бабусею, є й інші моделі родин. Сама Майя живе з двома мамами і не має тата. Тобто у неї лесбійська сім’я. Важливий персонаж твору – вчителька дітей пані Юлія (своєрідне alter ego авторки), яка все пояснює, відповідає на всі запитання і намагається донести головне: в родині має бути любов. Якщо вона є, значить, усе там добре, коли ж любові та поваги нема – то це, мабуть, і є нетрадиційна родина. Книжка викликала дискусію в українському суспільстві, а через згадку про одностатеву пару навіть були погрози. Проте книжка дістала підтримку правозахисників і неодноразово перевидавалася. Її переклали у Фінляндії, Швеції, Німеччині та інших країнах. В Ірландії ця книжка стала бестселером, а шведський переклад отримав срібну зірку міжнародної премії Пітера Пена.
84(4УКР)
Д 33
Денисенко Л. В. Нова стара баба : повість / Лариса Денисенко. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2013. – 268 с.
Події у повісті відбуваються у 2001 році. Варварі, від імені якої ведеться розповідь, виповнилося 73 роки. Зовсім молодою вона поїхала на заслання за чоловіком, якого засудили за антирадянську діяльність. Після його смерті повернулася до Києва з донькою, яку там народила, і Зойкою, з якою там подружилася і яка стала янголом-охоронцем її сім’ї. У Зойки, щоправда, зовсім не янгольський характер, проте – яке життя, такі і янголи-охоронці. Вони зовсім різні, ці дві жінки. Варвара – уособлення м’якості, дбайливості, жіночності, а Зойка – різка, грубувата, але знає життя й міцно стоїть на землі. Подруги доповнюють одна одну та існують як один організм, одна родина. Зойка живе поруч, і разом вони спочатку ростили Наталю, доньку Варвари, а тепер, коли Наталя більше займається своєю кар’єрою, світ двох подруг обертається навколо Славка, сина Наталі. Кожна з цих двох жінок намагається вкласти у спільного внука свої принципи та власне бачення життя. Результат вийшов начебто непоганий. Ми стаємо свідками різних історій і подій із життя цієї родини та її оточення – комічних, трагічних, курйозних. Книга написана з гумором, читається легко, і ми дізнаємося нарешті, хто вона така – нова стара баба і на чию честь назвали правнучку цих двох чудових пань.
84(4УКР)
Д 33
Денисенко Л. В. Сарабанда банди Сари : роман / Лариса Денисенко. – Київ : Нора-Друк, 2008. – 239 с.
Павло – досить успішна людина. Він працює на відому туристичну фірму, готуючи матеріали для сайту, буклетів. А Павлові статті про подорожі, звичаї далеких країн, поведінку тварин публікують провідні галузеві видання. Він звик до спокійного розпланованого життя. Живе з Сарою – дівчиною, з якою колись навчався в університеті і якої тоді терпіти не міг, а зустрівши через багато років, шалено закохався. Сара поїхала у відрядження до Мексики, зв’язку з нею з певних причин нема, а до Павла без попередження приїжджають пожити її родичі – дядько Сари, його син і собака, бо у них у квартирі ремонт. І тут починається. Головному герою доводиться виживати разом з ексцентричними родичами коханої в умовах абсолютного хаосу. Це зовсім не просто, коли небіж Сари Еміль, якому дванадцять років, готується до академічного концерту і тому по декілька разів на день грає партію фортепіано із «Сарабанди для струнного оркестру та фортепіано» Г.-Ф. Генделя. Побут і образи подано в іронічній манері, особливо цікаво змальовані любителі собак, сусіди Павла. Різні герої, неординарні характери. Такі, наприклад, як професор Геннадій Полонський, дядько Сари, та й від Еміля, Міліка, можна почути багато цікавого.
Д 33
Денисенко Л. В. Танці в масках : роман / Лариса Денисенко. – 2-ге вид. – Київ : Нора-Друк, 2015. – 211 с.
У романі, за словами авторки, «йдеться про українців, американців, корейців, поляків, грузинів, литовців і про те, як вони спілкуються у Південній Кореї, куди закинула їх доля». Сюжет будується навколо двох жінок: учительки корейської мови для іноземців Мей та українки Неллі, яка навчається в її групі. Життя Неллі здається Мей набагато цікавішим, ніж власне, і вона починає стежити за своєю ученицею. Та насправді Неллі давно здалася на волю обставин і втратила себе справжню. Частина роману побудована як щоденник, у якому Мей пише про себе, свої погляди на життя, що вона бачить, коли спостерігає за Неллі, про свого хлопця Донга, про те, чого прагне й чого, на жаль, не отримає. Неллі також спостерігає за Мей. Ми бачимо Сеул і життя корейців очима Неллі. Як Сеул традиційний, звичайних його мешканців, так і нічний. Роман про те, як перетинаються східна та європейська культури, взаємодію цих культур, різницю у світосприйнятті європейців і азіатів. А традиційні корейські маски – це символ захисних бар’єрів, які люди створюють, щоб приховати себе справжніх, свої почуття. За корейською традицією після танцю в масках, де кожен учасник грав якусь роль, маски спалювали, віруючи, що нещастя зникають разом з димом. Але для свого особистого щастя треба спочатку віднайти себе й лише потім знаходити когось іншого, хто стане супутником у житті. Тільки тоді вогонь прийме твою маску та звільнить тебе.
342(477)
Я 11
Я і Конституція / Лариса Денисенко, Олександр Ільков, Андрій Стельмащук, Альона Шуліма ; намалювала Женя Олійник. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 85 с.
Лариса Денисенко – співавторка видання, яка перекладає складну юридичну мову зрозумілою дитячою. Головна ідея – показати Конституцію як своєрідний компас, який допомагає орієнтуватись у суспільстві, розуміти своє місце в державі, усвідомлювати власну цінність. Знайомство з Конституцією має починатися з дитинства, а про її дух і цінності необхідно говорити й замислюватися всюди: і вдома, і в дитячому садку, і у школі. Треба розбиратися у власних правах та обов’язках, щоб не було якогось страху чи нерозуміння. Автори пояснюють що Конституція – це не просто набір правил про державу, вибори, права та обов’язки як суспільства, так і кожного громадянина. Це найвищий закон, який встановлює та визначає державний устрій, контролює владу, нагадує про повагу і дозволяє почуватися у безпеці та здійснювати свої мрії. Книга пояснює, чому діти мають права від народження і як разом із дорослішанням у них з’являються обов’язки, зростає відповідальність. Чому право на освіту – це цінність, а не покарання, та де закінчуються власні кордони і починається повага до інших. Розповідаючи про устрій держави, автори доступно розкривають роль та ієрархію Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, судової системи.
Немає коментарів:
Дописати коментар