Віктор Янкевич: «Не можна опускати рук на шляху до своєї мети»

 

Для багатьох українських авторів та авторок письменництво – не головна справа у житті. Художні книги пишуть історики, лікарі, вчителі, представники інших професій. І не обов’язково їхня творчість пов’язана з професійною діяльністю. Це люди, яким цікаво жити, які мають власні захоплення, діляться своїми здобутками з іншими.

   Віктор Янкевич народився 25 листопада 1986 року в місті Кременець Тернопільської області. Юрист і економіст за освітою, працював бухгалтером, а з початком повномасштабного вторгнення служить у 44-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола.

   Письменником Віктор Анатолійович мріяв стати з дитячих років. Спочатку писав вірші, можливо, трохи незграбні, про які зараз не хоче згадувати, проте зазначає, що досвід поета знадобився йому під час роботи над повістями й романами. Адже поет здатен вкласти в один вірш те, що прозаїк вкладає у книжку або великий розділ.

   Книжки пишуться по-різному. У Віктора Янкевича найчастіше починається з ідеї. Це може бути будь-що: історія, яку хтось розповів, сюжет у новинах або щось інше. Потім декілька місяців іде на обдумування. За цей час з’являються персонажі, сюжет, а коли в голові викристалізовується цілісна картина, автор сідає і пише. Тому процес підготовки займає часу набагато більше, ніж безпосереднє написання книги.

   Письменник говорить, що з дитинства любив заплутані історії, тому його улюблений жанр – детектив. У ньому може бути все: любов, комедія, життєва драма, і неодмінно – на фоні загадки. Тим більше, що вбивства є не в усіх книгах автора. Прогулюєшся собі з головним героєм, розслідуєш справу, десь плутаєшся, робиш помилки, виправляєш їх, і це цікаво. А те, що Віктор Анатолійович бухгалтер, насправді допомагає. Хоча, як він каже жартома, бухгалтерія – ще той детектив. Особливо коли під час підготовки звіту доводиться шукати дві копійки, які десь загубилися. А так, коли треба відпочити від написання нового тексту, Віктор Янкевич займається цифрами, звітами, зарплатою, балансом. А коли голова втомлюється від цифр – пише книги. Баланс потрібен не тільки у бухгалтерії, а й у житті.

   В одному з інтерв’ю він згадує досвід польських історичних міст, які для популяризації свого міста і розвитку туризму запрошують до себе на певний час письменника, оплачують йому проживання, а той пише книжку, події якої відбуваються саме в цьому місті. Підтримуючи цю ідею, Віктор Янкевич написав повість «Відплата», де один із головних персонажів – його місто. У присвяті так і написано: «Кременцю, рідному місту, яке надихає». Вийшов не лише детектив, а й такий собі путівник, почитавши який, можна побачити Кременець як історичний, так і розважальний. Герої книг Віктора Янкевича діють також у Рівному, Черкасах, Львові та інших містах. А ще він хоче розповісти про Херсон, бо головна героїня декількох його книг, Юлія, родом звідти.

   Наразі письменник на фронті. Був поранений. За свою службу влітку 2024 року отримав нагороду – Золотий хрест від Головнокомандувача Збройних сил України. У 2025 році вийшла книга Віктора Янкевича «Я не забуду». Вона про війну та людей війни. Про виживання і несправедливість, людяність і маленькі радощі життя, про рідних чужих людей. Написана в окопі під Роботиним навесні 2024-го, коли, за словами автора, по них летіло з неба все, що могло летіти, і присвячена всім, кого забрала ця клята війна. Відчуття, коли біль утрати розриває тебе зсередини і важко зрозуміти, прийняти, відпустити. А ще важче продовжувати жити далі. Але треба робити це заради тих, кого вже немає.  Бо так потрібно не тільки нам, а і їм. Але відпустити не значить забути. І це головне гасло книги.

   У письменника є сторінка в інстаграмі, де він публікує відео про своє життя військовослужбовця, ділиться роздумами на різні теми, розповідає про прочитані книжки.

   Пропонуємо до вашої уваги книжки Віктора Янкевича, які можна взяти у відділі абонемента Чернігівської обласної універсальної бібліотеки імені Софії та Олександра Русових.

821(477)

Я 62

Янкевич В. А. Вбивство в бібліотеці : повісті / Віктор Янкевич. – Тернопіль : Богдан, 2024. – 316 c.

До книги увійшли дві повісті, головна героїня яких – Юлія Левицька. Її прототипом стала бібліотекарка, яку автор зустрів на одному з книжкових форумів. Ця пані, на його думку, була схожа на кого завгодно – модель, акторку, навіть письменницю, тільки не бібліотекарку. Яскрава, неординарна, стильна, з гострим розумом і прекрасними манерами. Словом, ідеальний персонаж, навколо якого можна побудувати не один сюжет. У повісті «Відплата» читачі знайомляться з Юлею, яка змушена була виїхати до Кременця з Херсона через свою проукраїнську позицію. Там жінка працювала у правоохоронних органах. Тобто героїня Янкевича – не стовідсоткова бібліотекарка. Але у Кременці вона працює у бібліотеці. У повісті Юлія, фактично змусивши поліцейського, який веде розслідування, взяти її собі в напарниці, допомагає розслідувати зникнення викладачки вищого навчального закладу Олександри.

У другій повісті «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9» події відбуваються у Львові. У ній розповідається, як під час презентації нового детективу сталося справжнє вбивство. Розслідувати справу знову береться Юлія Левицька, а допомагає їй письменник, книгу якого презентували. Вони разом допитуватимуть родичів жертви, що стануть головними підозрюваними. Та фінал, як завжди, виявиться  несподіваним і відповідатиме визначенню Андрія Кокотюхи про твори Віктора Янкевича: «Все не так, як ви думали спочатку».

 

821(477)

Я 62

Янкевич В. А. Вбивство в бібліотеці : повісті / Віктор Янкевич. – Тернопіль : Богдан, 2024. – 316 c. 

 

У черговій книзі про Юлію Левицьку події відбуваються в Черкасах. Вона приїздить на книжковий фестиваль, який збігається в часі з передвиборчим сезоном. У житті Юлії все складається якнайкраще. Незадовго до цього було надзвичайно романтичне освідчення у коханні, тому вона почувається абсолютно щасливою. Але несподівано все змінюється. Юлія поринає у вир подій, де переплетені її власна біографія, намагання групи впливових людей, об’єднаних спільною участю в садистично-сексуальних злочинах, виграти вибори та участь у всьому цьому її коханого, який виявиться зовсім не таким, яким його вважала Юлія.

821(477)

Я 62

Янкевич В. А. Тенета : соціальний детектив / Віктор Янкевич. – Тернопіль : Богдан, 2018. – 197 с.

Поштовхом до написання книги стала стаття, у якій розповідалося, як за допомогою соцмереж злочинець довів до самогубства більше 25-ти жінок від 18 до 26 років. Отже… Подруга головної героїні, Раї, здійснила самогубство. А перед цим намагалася до неї додзвонитися. Відчуваючи свою провину, Рая, журналістка за фахом, починає розслідування. Паралельно йде розповідь про Іру. Її колись давно зрадили батьки, а потім подруга і коханий. Ірина почувається самотньою. У неї немає нікого, з ким можна порадитися. А так хочеться, щоб тобі хоч якось допомогли, бодай пожаліли. У реальному світі таке неможливо, тому Іра шукає спасіння в інтернеті. І раптом там з’являється подруга, яка тебе розуміє, тому що сама була у схожій ситуації, та пропонує несподіване рішення.

Вересневий візит до геріатричного пансіонату

  24 вересня працівниці відділу абонемента і філії "Медична бібліотека" Чернігівської ОУНБ імені Софії та Олександра Русових відвідали своїх добрих друзів – підопічних геріатрічного пансіонату. Як завжди, привезли багато цікавих книжок – нових і тих, які читачі замовляли під час попереднього візиту. Переважно це твори українських авторів.
  Щоразу ми намагаємося не лише порадувати наших читачів новими виданнями, а й розповісти щось цікаве про події в Україні як у наш час, так і в минулому, про визначних українців. Сьогодні завдяки огляду літератури "Життєві і творчі обрії Карпенка-Карого" читачі ознайомилися з книгами, які розповідають про життя і творчість видатного українського письменника, драматурга, актора, організатора і одного з корифеїв українського театру.
  Щоразу ми дізнаємося щось нове про таланти наших друзів – мешканців геріатрічного пансіонату. Так, сьогодні Володимир Снєгін (Костюченко) читав свої вірші. Отже, чекаємо на нові зустрічі й нові відкриття!

 

Міста героїв | Цикл «Книги війни»

   Єдність українців забезпечила захист держави з перших годин ворожого нападу. Те, що Україна вистояла і в перший рік війни змогла звільнити частину захоплених територій, відбулося перш за все завдяки звичайним людям, які одразу згуртувалися і стали на боротьбу з ворогом.

   За тридцять років незалежності ми відчули смак свободи, вільного життя і як воно – жити у власній державі. Не ідеальній, але своїй. Ми намагалися зробити її кращою, розбудовуючи міста і села, змінюючи президентів. І водночас змінювалися самі, стаючи сильнішими, рішучішими, згуртованішими. Тому той, хто зазіхнув на нашу волю, наші мрії та прагнення, несподівано для себе відчув шалений опір. Війна справді стала народною. Багато хто пішов у військо. Інші допомагали оборонцям, викриваючи позиції окупантів. Так, за словами військових, 95% координат уражених ворожих цілей на Чернігівщині передали місцеві жителі. Усі намагалися допомагати одне одному: доставляли харчі, ліки військовим і місцевим мешканцям, евакуювали людей. Залишилося багато лікарів, які продовжували свою роботу в надскладних умовах. Комунальники і транспортники намагалися забезпечити життя міст і громад.

   Місто чи село – це не лише будинки, вулиці. Це перш за все люди. І опір чинили вони. Тому наші міста можна назвати містами героїв, а села – селами героїв. Це – про конкретних людей, які проявили сміливість, не залишили ближніх та вірили в перемогу України. Про тих, хто першим зустрів велику війну, а їхні міста і села стали символами опору і стійкості, звитяги та незламності. Одні українські міста тримали і продовжують тримати удари, не дозволяючи ворогові йти далі, інші забезпечують тил, приймаючи десятки тисяч українців, які змушені були покинути свої домівки. А ті, що тимчасово окуповані, продовжують боротися, незважаючи ні на що.

   Десять українських міст отримали почесну відзнаку «Місто-герой України», яка була заснована у березні 2022 року. Але все частіше їх називають містами героїв, містами великих людей, які борються і перемагають ворога. Чернігів – щит, що захистив столицю. Херсон, мешканці якого під час окупації влаштовували демонстрації проти загарбників. Миколаїв зі знаменитим «Доброго вечора, ми з України!». Харків. Його нещадно обстрілюють, але харків’яни, які неймовірно люблять своє місто, одразу його відновлюють, демонструючи цим абсолютну зневагу до ворога. Адже чудові люди можуть жити  лише у красивому і доглянутому місті. Маріуполь, Волноваха – міста Донеччини. Наш біль і наша незагоєна рана. Вони тимчасово окуповані, але не скорені. Місцеві партизани стежать за ворогом, улаштовують диверсії і передають координати скупчення військ, техніки, боєприпасів, після чого в тих місцях «розквітає бавовна». Буча, Ірпінь, Бородянка, Гостомель – маленькі затишні міста-супутники столиці. Після їх визволення увесь світ побачив жах російської окупації.

   Ми продовжуємо боротися. Ворог усе більше відчуває, що таке українська лють і сила. Ми прагнемо звільнити всю нашу землю. Не можна залишати жодного українського міста чи села у російській неволі, адже всі міста України – міста героїв, форпости незламного духу.

   Пропонуємо до вашої уваги огляд літератури «Міста героїв» із циклу «Книги війни». Усі ці видання можна взяти у відділі абонемента Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Софії та Олександра Русових.

355.4(477)

Б 91

Бура Д. М. Місто-герой Харків. 28 історій незламності / Дар’я Бура. – Харків : Орбіта, 2023. – 348 с.

Бої за Харків та його околиці тривали з 24 лютого до 11 вересня 2022 року. У книзі зібрано лише декілька історій тих, хто бився за місто і область. Військові, нацгвардійці, воїни добровольчих підрозділів, сформованих у перші дні війни. Серед них «Хартія», «Kraken», 127-ма бригада ТрО, що тепер називається 127-ма окрема важка механізована бригада. Місцеві кажуть: урятувати Харків від окупації вдалося завдяки тому, що всі містяни об’єдналися. Одні долучилися до територіальної оборони, хоча ніколи не бачили себе в армії, інші стали волонтерами, допомагаючи військовим і цивільним, або залишилися на своєму робочому місці, допомагаючи, наскільки це можливо, підтримувати життя у місті. Це лікарі, енергетики, комунальники. Вони і тепер продовжують свою справу, наближаючи перемогу.

355.4(477)

Г 83

Григоренко К. О. Ізюм. Зруйнований, але не скорений / Костянтин Григоренко. – Харків : Фоліо, 2023. – 221 с.

У книжці зібрані розповіді очевидців, газетні статті, дописи із соцмереж, документальні свідчення того, що відбувалося в Ізюмі з березня до грудня 2022 року. Вороги не могли захопити Ізюм протягом трьох тижнів, що дало нашим військовим можливість підготувати фортифікаційні оборонні споруди на схід і південний схід від міста. Місто перебувало в окупації від початку березня до 10 вересня 2022 року. Читач дізнається про реалії життя захопленого міста та його мешканців, дії окупаційної влади і тих, хто співпрацював з ворогом, трагедії перебування поруч з окупантами. Після звільнення Ізюму тут знайшли масові поховання як загиблих під час обстрілів міста, так і закатованих у численних катівнях, облаштованих росіянами.

355.4(477)

І-19

Іваницька Я. Війна очима киянки. Рік перший. Лютий / Яна Іваницька. – Київ : Саміт-книга, 2023. – 421 с.

Авторка книги, журналістка, перекладачка-драматургиня й письменниця, розповідає про життя Києва та Київщини у перший рік війни – від лютого 2022 до лютого 2023 року. Вона не полишала рідного міста навіть під час його штурму, коли ніхто не знав, чи увірветься дика орда росіян до української столиці, і на власні очі бачила, як змінювалося внутрішнє «я» киян під тиском обставин, як гартувався Дух. Про людей, події, думки, переживання, ідеї, культурне життя столиці під час війни і навіть гумор розповідається у книзі. А ще – про життя, яке, незважаючи на всі намагання загарбників, знищити не вдалося. На цих сторінках опубліковані есе Яни Іваницької, написані у час війни, а також фотографії авторки, Валентини Волкової та Ігоря Захаренка, на яких зафіксовані жахливі злочини армії рф.

94(477.51)

Н 55

Нескорена Чернігівщина: реальні історії війни: збірник. – Київ : Дакор, 2022. – 191 с.

Чернігів пережив понад місяць російського оперативного оточення, авіаційних бомбардувань і артилерійських обстрілів – від перших днів повномасштабного нападу до початку квітня. Успішна оборона Чернігівщини не дала змоги загарбникам створити сприятливі умови для наступу на Київ і його блокування. У книзі зібрані історії, підготовлені чернігівськими журналістами. Написані під час і після бойових дій, ці оповіді показують подвиг, героїзм та стійкість наших земляків. Ідеться не лише про воїнів, а і про звичайних людей, волонтерів, а також тих, хто забезпечував життя громад, рятував людей. Адже, попри все, ворог лише об’єднав і згуртував людей.

355.4(477)

П 44

Подобна Є. В. Міста-герої Буча, Ірпінь, Гостомель / Євгенія Подобна. – Харків : Фоліо, 2022. – 221 с.

Окупація та бої за Гостомель, Бучу, Ірпінь тривали близько місяця. Але щоб описати все, що там сталося за цей час, знадобиться не один десяток років. Увесь світ уперше із жахом побачив, що несе з собою «русскій мір». Та поряд зі злом, болем у цих містах жив небачений героїзм військових, медиків, рятувальників, бійців тероборони, звичайних містян – усіх, хто допомагав, захищав, рятував, евакуйовував. Вони робили все можливе, щоб вигнати загарбників і повернути міста під український стяг. У книзі свої історії розповідають лікарі, рятувальники, військовослужбовці, волонтери, а також ті, хто займається ексгумацією тіл загиблих. Важливо, аби про все, що відбувалося в цих містах у часи окупації, знали і пам’ятали, а ті, хто їх знищував і заливав кров’ю, понесли заслужене покарання. Бо непокаране зло завжди вертається.

355.4(477)

П 44

Подобна Є. В. Форпост Охтирка / Євгенія Подобна. – Харків : Орбіта, 2023. – 222 с.

Охтирка жодного дня не була під окупацією. Прорвавши державний кордон і рушивши вглиб Сумщини, окупанти і уявити собі не могли, що їхні велетенські колони техніки зупинить місто, яке вони взагалі не розглядали як перешкоду. Та, об’єднавшись в один кулак, Охтирка і її захисники відбиватимуться так відчайдушно, що вже через місяць росіяни з ганьбою втечуть не лише з-під міста, а і з Сумщини взагалі. Воїни 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» уже в перший же день повномасштабного вторгнення зупинили ворога, відігнавши його за межі міста. Таким чином Охтирка стала щитом для багатьох українських міст і сіл. Ця книга – мозаїка історій про оборону міста. Про тих, хто захищав, допомагав, рятував. І ще про тих, чиї життя відібрали окупанти.

94(477)

П 56

Пономарьова І. С. Маріуполь на хвилях історії (1780–2022 рр.) / Ірина Пономарьова. – Київ : Кліо, 2024. – 366 с.

Авторка книги – докторка історичних наук, дослідниця етнокультурної спадщини греків і інших народів Надазов’я та історії Маріуполя – міста Марії, Маріка, як його ще називають. У книзі зібрано матеріал з історії міста від часів, коли запорозькі козаки засновували тут зимівники, до російської окупації у 2022 році. У своєму дослідженні авторка посилається на документи Маріупольської міської думи, Маріупольського грецького суду, міські часописи, листівки, фотографії, артефакти, які до повномасштабного вторгнення зберігалися у Маріупольському краєзнавчому музеї, а тепер скоріш за все знищені. Останній розділ – окупація міста. Те, що пані Ірина бачила на власні очі. Майже два місяці вона разом з родиною прожила у підвалі. А потім завдяки допомозі колег-дослідників змогла евакуюватися на острів Крит. Але жінка вірить у своє місто, тому що, незважаючи на всі складні часи, Маріуполь завжди знаходив способи відновлюватися і розвиватися.

821(477)

Р 59

Рогожа В. Д. Добрий вечір. Ми з України. Нескорений Миколаїв: роман / Віталій Рогожа. – Київ : Ваш автограф, 2023. – 359 с.

Книга розповідає про перші п’ятдесят днів оборони міста. Автор описує кожний із них. Миколаївці з перших годин агресії вступили у бій з переважаючою в десятки разів силою противника і не здали Миколаїв. Своїм спротивом вони не лише зірвали плани агресора захопити ще й Одесу, а зуміли відбити майже всі зайняті ворогом території області. Розповідаючи про те, як чинили спротив загарбникові містечка і села Миколаївщини, про окремих учасників – тих, хто керував обороною, військових та бійців обласної варти, автор доводить, що ця війна не могла не статися, і просить читати історію відносин власного народу з московією. І не забувати, що вісімдесят відсотків росіян слідом за своїми пропагандистами повторюють, що української нації не існує. Але ми, українці, так не вважаємо. І це головне.

94(477)

Х 39

Херсон 2022: з Україною в серці. – Суми : Університетська книга, 2024. – 288 с.

До наукового збірника ввійшло 21 інтерв’ю херсонців, які пережили окупацію міста. Вони різного віку і належать до різних верств населення, але кожен має свій унікальний досвід, що дає можливість глибоко оцінити драматичний процес життя в окупації. Інтерв’юери провели своєрідне соціологічне дослідження. Усі інтерв’ю мають індивідуальний характер, хоча умовно свідчення поділені на чотири часові проміжки: життя до окупації, життя в момент окупації, життя після деокупації і прогнози на майбутнє. У кожного з респондентів своя історія, але зібрані разом вони допомагають реконструювати минуле, враховуючи окремі моменти і деталі, які слабко задокументовані, не потрапили в об’єктиви відеокамер, не збереглися у фотографіях.