Щороку 24 травня українці разом з іншими слов'янськими народами відзначають День слов'янської писемності і культури – свято, яке духовно поєднує наші народи, повертає до спільних витоків мови та культурних надбань. Воно приурочене до дня пам'яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – просвітителів та провідників християнства, які відіграли визначну роль у розвитку і становленні слов'янської писемності та культури, покровителів Європи. Початком офіційного відзначення цього свята на державному рівні у нашій країні став Указ Президента від 17 вересня 2004 року.
Слов'янська абетка була створена в IX столітті, приблизно у 862–863 роках. Кирило використав грецький алфавіт, суттєво змінивши його, щоби передати слов'янську звукову систему. Були створені дві абетки – глаголиця й кирилиця. Остання отримала назву на честь засновника. Кирилиця поширилася серед східних і південних слов'ян та стала основою писемності багатьох із них, у тому числі й української. Абетка складалася з 38 букв, на неї Кирило витратив "три місяці і все життя, бо просвіщати народ без письмен його мови однакове, що намагатися писати на воді!"
Поява писемності дозволила нашим народам стати поруч з іншими великими народами світу, оскільки заклала основу грамоті, науці, культурі й досягненням у всіх сферах життя, які не втрачаються з часом, а зберігаються і виходять на новий рівень. Кирилична абетка стала своєрідною основою, поштовхом для інтелектуального розвитку. Після цього писемність кожного зі слов'янських народів почала розвиватися за законами, притаманними їхнім мовам.
Власна писемність для кожного народу є важливою умовою формування нації, ознакою самоідентифікації та сприяє відчуттю його духовної єдності, розвитку власної літературної мови, національних літературних традицій, освіти, культури, науки. Писемність і мова дуже тісно пов'язані – неможливо вивчити будь-яку мову на прийнятному рівні без письмових джерел. А книги рідною мовою – ще одна з переваг власної писемності. Завдяки їм ми здобуваємо знання. Ніщо не здатне так розширити світогляд людини, як друковане слово. Усна інформація – це добре, але лише книги передають знання без спотворення і у значно більшому обсязі.
Мова й культура слов'янських народів розвиваються впродовж тисячоліть, вбираючи в себе найкраще від усіх етносів, що проживають на теренах кожної країни. Писемність же дає змогу все це зберігати і передавати наступним поколінням, утверджуючи неповторність кожної нації як невід'ємної частини слов'янського світу.
Немає коментарів:
Дописати коментар