Підтримка людей з інвалідністю - за міжнародними стандартами

Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров'я (МФК) вводиться в Україні. Дана система по реабілітації та надання послуг людям з інвалідністю працює в розвинених країнах: нею користуються лікарі, педагоги, психологи, реабілітологи для кращого розуміння стану здоров'я людей з інвалідністю та хронічними захворюваннями. В даний момент над процесом впровадження МФК працює Міністерство охорони здоров'я, інші відомства і громадськість, повідомляє прес-служба МОЗ України. Використання МФК дозволяє зробити процес реабілітації безперервним, з моменту виникнення інвалідності до максимально можливого поновлення функціональних можливостей людини. Для цього також буде змінена процедура визначення інвалідності, послідовність заходів, що дозволяють людині максимально адаптуватися до умов навколишнього середовища. МФК відрізняється від діючих зараз норм тим, що акцент ставиться не на діагнозі людини, а на його функціональні можливості і структурі тіла, з метою максимального включення людини з інвалідністю в повноцінне життя. Оскільки тільки «сухий» діагноз не дає повної картини функціональних можливостей людини, і в ряді випадків лікування може дати повне оновлення, а в ряді - людина потребує довічної реабілітації. Також окрему увагу вимагає система раннього втручання - діагностика дітей з раннього віку. Використання кращих світових стандартів і тестових систем для діагностики дітей і встановлений алгоритм спостереження за розвитком новонароджених з критично низькою вагою посприяє ранній діагностиці патологій і більш успішної їх коригуванню. МФК стане так званим «мостом» між міждисциплінарними взаємовідносинами і обміном інформації щодо стану пацієнта: так лікарям, соціальним працівникам та громадським буде легше надавати взаємну допомогу кожній людині з інвалідністю.

Джерело: http://zdorov-info.com.ua/novosti/medicina-segodnja/19307-podderzhku-ljudej-s-invalidnostju-po-mezhdunarodnym-standartam.html

Володимир Лис «Діва Млинища»

Володимир Лис – український журналіст, драматург, прозаїк, почесний громадянин Волині, володар численних відзнак конкурсу «Коронація слова», «Людина року» і кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня – у червні 2016 року доповнив перелік творчих нагород титулом «Золотий письменник України». А роман «Століття Якова» було визнано «Найкращим романом десятиліття» Долаючи стотисячний рубіж накладів своїх захопливих і глибоко народних літературних творів, автор подарував читачам в 2016 році роман «Діва Млинища», який став гідним ідейним продовженням «Століття Якова» та «Соло для Соломії». Одначе тепер місце історії життя людини посіла зіткана з містичного і трагічного переплетіння доль історія села Загоряни десь біля Шацьких озер…

Насправді село Загоряни таки існує. Правда назва дещо різниться – Згорани. А Млинище – це «куток» селища.

Таємнича Діва Млинища, що постає перед очима жителів села у вирішальний момент їхнього життя. З’являлася у сюжеті тричі: щоб порадити, порятувати й покарати. Образ діви уособлює суспільну мораль селян. Їй вірять та підкоряються. Після її з’яви завжди очікують змін. Дія твору сягає двох століть, історія декількох поколінь родини Терещуків, починаючи від наполеонівських часів до наших днів.

Панас Терещук перебуваючи разом з військом у Парижі часів наполеонівських воєн знаходить там карту на шкірі. На ній зображені рідні Загоряни разом з річкою Мережкою і кутком Млинищем й датована та мапа сімнадцятим сторіччям. Звісно, його зацікавила знахідка і він привозить її до рідного села. Але не відаючи, що з нею робити, просто ховає під стріхою, щоб через двісті років на неї натрапив місцевий історик і ще довго ламав голову над розгадкою. Ці лінії, лінія карти і Діви Млинища, в сюжеті виконують роль об’єднання елементів твору як часових так і суспільних.

В історії кожного покоління родини є «любовний трикутник».

Це історія Рекрута Панаса, який  добровільно йде на військову службу тривалістю 25 років замість Пилипа Буци заради того, щоб його кохана Параска була щасливою. Сам він знаходить своє кохання зі східною красунею Асміне, однак, через багато років вертається до рідного села із малим сином без дружини, бо для неї родинні традиції стали важливішими за материнські почуття.

Також, Діва Млинища допомогла закоханим Тетяні та Остапу, показавши селянам де саме потрапили закохані в пастку, яку для них наказала підготувати молода підступна графиня Ліо-Нелла, щоб нагадати юнакові про свою зверхність та подолати вогник кохання до цього простого хлопця, адже цей вогник і досі жевріє із часів дитинства, хоч пихата графиня не бажає зізнатися у цьому навіть собі. Це відбувається за кілька днів до того, як Ліо-Нелла піде під вінець з іншим, що рівня їй за суспільним становищем.

Ще одним свідченням, жертви заради кохання є вчинок Микити, котрий заради свого давнього кохання до Ганусі застрелив не її коханого – вояку УПА Семена, а односельчанина Гната, котрий співпрацював із радянською владою і полював на «хлопців з лісу».

Заради благополуччя коханих герої книги вчиняють злочини, позбуваються малесенької донечки, яку односельці рятують із холоднечі лише дивом… чи то таємнича біла панна «своєю незримою присутністю оберігає від найстрашнішого – зради совісті…»?

Так багато в цій книзі різних історій. Вони ніби відрізняються сюжетом, але є маленька – тонесенька ниточка, що поєднує їх в одне ціле – це і подорож у давно відомий світ людських почуттів –  кохання, зітхання, народження, смерть. Здається, вже все давно написано про ці відчуття. Але Володимиру Лису вдалося рукою справжнього художника словам надати своїх яскравих фарб, місцями трохи приглушених чоловічою тугою та розмитих жіночими сльозами. Надзвичайно життєвий текст про вічне на Землі, про кохання.

Загальне враження про книгу позитивне:  читати книгу приємно, легко, не дивлячись на велику кількість діалектизмів.

Взагалі, романи Володимира Лиса про життя на Волині кінця ХІХ - середини ХХ століття дуже потужні. Здається, його романи можна читати вічно – стільки всього переплетено, стільки різних доль та облич.

На абонементі нашої бібліотеки Ви можете познайомитися з надзвичайно колоритними романами Володимира Лиса такими, як: «Іван і чорна пантера», «Камінь посеред саду», «Країна гіркої ніжності», «Графиня», «Маска», «Місяць, обмитий дощем», «Соло для Соломії» та «Століття Якова».

Автор: Петруняк Я. Д.

Зі святом 8 Березня

Як і навіщо знизити кількість солі в своєму раціоні

Чайна ложка солі містить 2 325 мг натрію — це більше, ніж рекомендована добова норма. До того ж натрій є у більшості оброблених продуктів і напівфабрикатів. Він необхідний організму, так як допомагає підтримувати рідинний баланс і передавати нервові імпульси. Ще він впливає на скорочення і розслаблення м’язів. Але натрій може і негативно впливати на здоров’я.

За вмістом натрію в організмі стежать нирки. Коли його мало, вони запасають його, а коли багато — виводять надлишки з сечею. Якщо з якоїсь причини нирки не справляються, натрій починає накопичуватися в крові. А так як він притягує і утримує воду, об’єм крові збільшується, зростає навантаження на серце, підвищується артеріальний тиск. Все це фактори розвитку серцево-судинних захворювань.

Рекомендована кількість натрію в день — менше 2 300 мг. Але це верхнє значення. Намагайтеся ще знизити дозу, особливо якщо у вас підвищена чутливість до натрію.

Знайте, в яких продуктах міститься натрій

• Всі оброблені продукти: борошняні вироби, ковбаси і сири, консерви, фастфуд і готові страви. У них зазвичай багато солі та інших добавок.
• Природні джерела: овочі, молочні продукти, м’ясо, морепродукти. Наприклад, у склянці молока близько 100 мг натрію.
• Заправки. Наприклад, одна чайна ложка (15 мл) соєвого соусу містить 1 000 мг натрію.

Щоб вживати менше натрію:

• Їжте більше свіжих овочів і фруктів. Також купуйте свіже м’ясо, а від ковбаси, сосисок і шинки відмовтеся.
• Якщо купуєте готові продукти, вибирайте ті, на яких є позначка про низький вміст натрію. Не купуйте крупи з додаванням спецій, віддавайте перевагу звичайним.
• Намагайтеся не додавати сіль при готуванні.
• Використовуйте менше заправок. Соєвий соус, майонез, кетчуп, гірчиця — всі вони містять багато натрію. Щоб поліпшити смак страв без солі, додайте трави і спеції, сік і цедру цитрусових.

Поступово відвикайте

Можна привчити себе їсти менше солі. Просто поступово скорочуйте її кількість. Для початку використовуйте несолоні приправи, а кількість солі в день обмежте чвертю чайної ложки. Приберіть сільничку зі столу. З часом ви звикнете, і деякі продукти навіть стануть здаватися вам пересоленними.

Джерело:  https://ukrhealth.net/yak-i-navishho-zniziti-kilkist-soli-v-svoyemu-racioni/

Ірен Роздобудько «Тут і тепер»

Ірен Роздобудько – одна з найпопулярніших сучасних українських письменниць, журналістка, сценаристка. Народилася 3 листопада 1962 року у місті Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету. З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослов», коректором журналу «Сучасність», оглядачем на першому й трейтьому каналах Національної радіокомпанії, у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного редактора в журналі «Наталі», головним редактором у журналі «Караван історій.Україна» та журналістом у журналі «Академія». Вішиває бісером, грає на гітарі. Має доньку Яну.

Автор понад 30-ти книг для дорослих і дітей, сценарист 9-ти кінострічок Лауреат багатьох конкурсів і премій. Серед найбільш яскравих її успіхів – отримання перших премій на всеукраїнському конкурсі «Коронація слова» та конкурсі імені Князя Юрія Долгорукого, а також звання «Золотий письменник України».

У жовтні 2008 року художній фільм «Гудзик», знятий за сценарієм  Роздобудько, отримав нагороду за кращий сценарій у категорії «Телевізійний фільм/ Драма» на XIII міжнародному телефестивалі у Чорногорії.

«Я люблю своїх читачів, - заявляє письменниця, - Хочу створювати таких персонажів, які б могли сказати розгубленій читачці: «Що ти із собою робиш? Твоє житття одне! Ти – неповторна! Отже – ось тобі крила – лети, ти це можеш!...»

Роман Ірен Роздобудько «Тут і тепер» був надрукований в 2016 році. Після революції гідності, під час неоголошеної війни на території України, про події, які відбуваються в АТО. Саме і це стало основою написання твору.

«Я хотіла написати, про наших людей, про наше життя» - говорить письменниця.

Цей твір про те, коли чотири дівчинки з семи років, різні за характером і за національністю почали товаришувати: у них там були бійки, любов і танці. І от зараз вони – одна – відома актриса, друга – кримська татарка – нібито дуже щаслива в родині, третя – живе в Америці, і є такою смішною підприємницею, яка хоч і знайшла свою батьківщину там, але ностальгує, а четверта – бунтарка – радіоведуча. Зараз їм по 35 років. Це така собі, скажімо, сага про чотири родини.

Чотири подруги – головні героїні роману, вирішують жити тут і тепер, не очікуючи на те, що їм будуть подаровані інші часи.

Жіноча дружба - річ неймовірна. Хтось сумнівається в її існуваннні: вона таки існує! Це нам доводить Ірен Роздобудько.

Юлія, Лада, Ельміра і Сусанна, такі різні й далекі у всьому, але такі близькі у найголовнішому, в готовності підставити плече одне одній у будь-якій життєвій ситуації: вислухати, заспокоїти, порадити й «надати крила»,  вдихнуть життя в підбиту долею пташку-подругу, або віддати їй своє крило...».

Роман «Тут і тепер» - квартет жіночих доль – це галерея жіночих образів, ніби, вихвачених фотокамерою із міського натовпу людей.

Колись давно на запитання: «Чого б ви хотіли для себе після того, як ваше доросле життя стане штучним, втратить свіжість і справжність?», кожна з них відповіла по-своєму: смерті, слави, свободи... Так вони вирішили давним-давно, коли ці поняття були для них такими ж далекими, як безіменні зірки на небі.

Хіба тоді вони могли знати, про що говорять: 

-         Свобода – так свобода, подумала Лада.

-         Слава – таж прірва, тільки завалена квітами, пригадала Юлія.

-         Смерть – не гірший вихід, посміхнулась Ельміра.

Тоді вони ще не знали, що коли життя впритул наблизить їх до цих понять, вони зрозуміють: немає нічого важливішого, ніж рятувати від смерті інших. Слава не замінить справжньої любові, а абсолютна свобода часом межує з егоїзмом.

«Це такий банальний перший шар ситуації. Але від нашого часу і наших реалій нікуди не поділась. У згаданих чотирьох героїнь є реальні прототипи. Це прототипи пяти-семи жінок, зєднаних в одну і ситуації подібні теж є, зєднані в одну велику» - говорить автор.

Своїм романом Ірен Роздобудько дає зрозуміти нам найголовніше – ми не маємо право бути байдужими до подій, які відбуваються навколо нас, повинні ставитися з розумінням до інших і вміти пробачати.

Кому цікаво глибше ознайомитись із романом Ірен Роздобудько «Тут і тепер» - звертайтеся до відділу абонемента  бібліотеки імені Короленка.

Автор: Туровець Т. В.

Айн Ренд "Атлант розправив плечі"

Айн Ренд (Аліса Розенбаум, 1905-1982) - американська письменниця єврейського походження, філософ, яка створила філософську систему об’єктивізму. Почала писати сценарії з восьми років, а пригодницьку прозу - з десяти. Емігрувала в Америку  у 1926 році, де працювала помічницею режисера в Голівуді, потім переїхала до Нью-Йорка, щоб присвятити себе філософії і літературній творчості. справжня слава до Ренд прийшла після написання антиутопії "Гімн" (1938), водночас на ім’я авторки працювала кіностудія: твори Ренд екранізували в Штатах, в Італії... Амбіції дівчини, яка прагнула підкорити "фабрику мрій" не обмежувалися кіномистецтвом, талант Ренд мав стати "втіленням слави і величі івсього світу".

«Атлант розправив плечі» - magnus opus Айн Ренд, який авторка писала впродовж 12 років, став її найгучнішим бестселером, одним із найвпливовіших художніх творів світової літератури. Згідно з даними опитування Бібліотеки Конгресу США, це друга після Біблії книга, яка змінила життя американських читачів. "Атлант" Ренд стоїть поза часом, як події, які розгортаються на сторінках цієї книжки, реалізм  переплітається з містикою, утопія з антиутопією, гротеск із романтизмом, філософія з політекономією. Бурхливі дискусії й обговорення фундаментальної трилогії, великої "політичної притчі" тривають від 1957 року, з дня першого видання, на ній виросли три покоління американців, мільйони "атлантів" розлетілося по всьму світу... 

Назва роману походить від імені міфічного титана Атланта, який у романі тримає вагу небес на своїх плечах.  Три частини трилогії названі відповідно до основних законів логіки: "Несуперечність", "Або-Або", "А є А".

Події роману відбуваються в утопічних  Сполучених Штатах у невизначений час. Доступно багато технологій ХХ століття, металургійна промисловість та залізниця   відіграють важливу роль; реактивні літаки представлено як порівняно нову технологію, а телебачення менш впливове за радіо. У той час, як згадується багато інших країн, не згадується Радянський Союз, Друга світова війна, та холодна війна. З сюжету випливає, що країни перетворюються згідно з ученнями марксизму на етатичні  держави та називаються «народними республіками» в Європі та Південній Америці. Так, Велика Британія тепер зветься «Народна республіка Британія» а монархічний лад начебто повалено. Також зустрічаються згадування націоналізації підприємств у цих «народних республіках» та Сполучених Штатах.

Нинішня "Змішана економіка"  описана в книзі, часто порівнюється з «чистим» капіталізмом Сполучених Штатів ХІХ століття, який згадується як втрачена "золота доба". 

"У книзі "Атлант розправив плечі" я пояснюю, що людина повинна жити заради певних цінностей і, якщо необхідно, їх відстоювати, бо це сутність життєвого процесу..."  

- Айн Ренд

"Роман Ренд непідвладний часу, таким він і залишиться, бо в ньому йдеться про характерну для американців любов до своболи та успіх, хоч ми й не здатні осягнути всієї глибини думок автора". 

- Forbes

Автор: Петруняк Я. Д.

Колсон Вайтхед "Підземна залізниця"

Колсон Вайтхед «Підземна залізниця» – бестселер "New York Times", який входить в десятку найкращих книг видання. Книга була відзначена відразу декількома преміями — Найкраща художня книга 2016 року Amazon, The National Book Award та Пулітцерівська премія 2017 року за «розумне злиття реалізму і алегорії, які поєднують в собі невільницьке насильство і драматичну втечу…»

Це історія обману і лицемірства, любові і надії, боротьби за гідне життя і свободу. Роман тримає читача в напрузі від першої до останньої сторінки. Ми ніби поринаємо в ХІХ століття, на плантацію в Джорджії.

«Підземна залізниця» – назва таємної системи втечі рабів із південних рабовласницьких штатів США. Існувала до Громадянської війни 1861-1865, мала «станції» (будинки громадян, що співчували втікачам, де вони зупинялися в дорозі), «кондукторів» (керівників груп втікачів). Маршрути проходили від штатів Кентуккі, Віргінія, Меріленд в північні штати й Канаду. Ця дорога давала надії на нове життя всім темношкірим, які страждали на плантаціях.

Головна героїня роману дівчина-рабиня Кора, яка дізнавшись про цю підземну залізницю, вирішує втекти. Але досягнувши мети вона розуміє, що щоб досягти бажаної свободи, недостатньо змінити штат...

У книзі на головну героїню чекають небезпечні пригоди, а на читачів - реалістична історія одного з найбільш суперечливих і важливих етапів становлення американської держави.

Чи не з першої сторінки перейнялася співпереживанням до молодої дівчини Кори, яка вирішує стати вільною, згодом проникаєшся до всіх, кого зустрічаєш - до Цезаря, Лаві тих, хто допомагав у кожному кроці втечі.

Довіритися серцю і волі до свободи вирішує Кора, чим себе наражає на небезпеку, за кожним разом її життя "висить на волосині". Проте, їй нічого втрачати, всіх кого вона любила вже віддали життя на поталу жахливому світу рабовласництва.

Рабство - це одна з найбільш принизливих сторінок в історії людства. Приниження собі подібних в настільки збоченій формі шляхом відбору найголовнішого - свободи. На жаль, дана проблема не викоренена і донині, хоч і не має тих масштабів, що були раніше. Твір Колсона Вайтхеда розповідає нам про проблему рабства від першої особи. І тут, не дивлячись на реальність підземної залізниці, вона виконує і алегоричну функцію – подорожі під землею до свободи.
Потрібно віддати належне автору, він не намагався викликати у читача жах від пережитого головними героями. Він не пускав непотрібного флеру смутку, принижень і болю. Колсон Вайтхед просто розповідає про те, як рабиня збігає з плантації і переправляється в вільні штати, щоб нарешті отримати свободу пересування, висловлювань, і навіть вибору харчування. Він хоче, щоб ми зрозуміли ницість самої системи, де не кожен европеоід був негідником, і не кожен представник негроїдної раси був позитивним персонажем.

Чудова пригодницька розповідь, повна яскравих персонажів... Напружена, барвиста, динамічна і достовірна. Історія, яку хочеться пам'ятати і якою хочеться ділитися.  Однозначно рекомендую і Вам ознайомитись з цією історією.

Автор: Петруняк Я.Д.